Какому виду сказок можно отнести сказку русалочка

Фантастическая драма скорее всегот

Характеристика печоріна приводиться в ході повісті, вона як би відкриває завісу, дозволяючи проникнути у його внутрішній світ, прихований від максима максимович. тут доречно звернути стягнення на різноманіття прийомів змалювання способу печоріна: у повісті дається коротка характеристика його максимом максимович, показується ставлення до нього інших людей, розповідається про його діях і вчинках, наводиться характеристика. зрозуміти ставлення автора до героя є і пейзаж. весь час наше уявлення поглиблюється: від зовнішніх вражень про печоріна ми переходимо до розуміння його вчинків і відносин з людьми і, нарешті, проникаємо в його внутрішній світ. але ще до знайомства зі сповіддю печоріна читач мав можливість задуматися над його характером і в якійсь мірі пояснити і зрозуміти його, не випадково розповідь про печоріна дається в два прийоми. автор зауважує, що не може «змусити штабс-капітана розповідати, перш, ніж він почав розповідати в самому справі», і перериває розповідь максима максимович описом перевалу через хрестову гору. ця навмисна пауза надзвичайно важлива: пейзаж, сповільнюючи розвиток сюжету, дозволяє зосередитися, подумати про особу головного героя, пояснити його характер. пейзаж, відкрився подорожнім з хрестовій гори, – одну з найпрекрасніших описів прнроди в романі, присутність автора з його думками, настроєм, переживаннями дозволяє читачеві не тільки побачити описані картини, а й зануритися в надзвичайно поетичний, повний гармонії і досконалості світ, випробувати те ж « отрадне почуття », яке володіло автором, коли він писав ці картини. пейзаж цей побудований на контрасті: хороводи зірок, незаймані сніги, з одного боку, а з іншого – похмурі таємничі прірви; на гуд-горі висить сіру хмару, що загрожує близькою бурею, а на сході все ясно і золотисто; з одного боку, спокій, а з іншого – тривога. природа так само суперечлива, як суперечлива життя, як суперечливий характер головного героя. але протиріччя в природі не заважають відчувати її велич і грандіозність. природа прекрасна, і спілкування з нею очищає і підносить людину. «ідучи від умов суспільства», люди мимоволі стають дітьми: «все придбане відпадає від душі, вона робиться знову такою, якою була колись і, напевне, буде коли-небудь знову». говорячи так, автор є читачеві відчути, що в печоріна багато пояснюється «умовами суспільства», в якому він жив. картини природи змушують ще глибше замислитися над поставленими в романі питаннями, зрозуміти психологію дійових осіб, що дає право назвати краєвид психологічним. крім цього, опис природи при перевалі через хрестову гору є в розвитку сюжету. згадаймо, що воно дане після того, як максим максимович перервав розповідь словами: «так, вони були щасливі». щастю печоріна і бели відповідає картина сліпучого ранку, негайних «рум’янцем» снігів. але раптово налетіла грозова хмара, град, сніг, свист вітру в ущелині, миттєво змінили рожеве ранок, натякають на трагічну розв’язку повісті. печорін даний в «беле» в і простих і «природних» людей. на закінчення аналізу повісті можна коротко зупинитися на питанні, ніж близький їм герої і чим він відрізняється від них. якщо ж вчитель виділить спеціальний урок для образів горців і контрабандистів, то цього питання можна торкнутися більш докладно. яким же показаний печорін в цій повісті? що нового дізнається про нього читач? у повісті «бела» характер героя вимальовувався рівним чином з його вчинків і відносин з людьми, у повісті «максим максимович» печорін по суті не діє. у повісті «бела» ми чуємо про печоріна з вуст людини, близько його знав, але не здатного, силу обмеженості свого кругозору, зрозуміти складну натуру героя. тут читач дізнається про печоріна від автора. найважливішим засобом характеристики печоріна в цій повісті є психологічний портрет. на зміни в характері натякають і деякі деталі портрета героя: з’явилася «нервового слабкість», байдужо-спокійний погляд, тут читач бачить печоріна, майже відмовився від надії відродитися до життя. подорож – остання спроба заповнити існування новими враженнями, зміною місць, але герой знає, що і воно не принесе йому щастя і нічого не змінить в його долі: він навряд чи повернеться з персії, йому нема чого повертатися. на закінчення корисно зупинитися на питанні, чи є у печоріна яке-небудь внутрішнє виправдання перед максимом максимович. зустріч із ним – останній штрих, що підкреслює самотність героя, його небажання знайти розуміння і підтримку у людей.