Реферат на тему українська химерна проза 20 століття

Українська «химерна проза»  химерна проза стала досить помітним явищем у потоці україн­ської літератури 70-80 pp. xx ст. можна окреслити умовно певні «крайні точки» цього явища: від роману о. ільченка «козацькому роду нема переводу, або ж мамай і чужа молодиця» 1958 р., до творів в. шевчука «дім на горі» та «на полі смиренному» (1983), охоплюючи широкий простір справді неординарних спа­лахів — в. земляка «лебедину зграю», «левине серце» п. загребельного, є. гуцала «позичений чолові», «оглянься з осені» в. яворівського.термін «химерний» з’явився в 1958 р. разом із романом з народ­них уст о. ільченка «козацькому роду нема переводу, або ж мамай і чужа молодиця». на той час це — єдиний твір, у якому наскріз­ним, центральним елементом поетики була саме умовність. уже з перших сторінок роману о. ільченка читач потрапляє в химерну атмосферу, де діють господь бог, святий петро, безсмертний козак мамай, чужа молодиця (тобто смерть), з усіма казковими героями трапляється безліч дивних, часом фантастичних пригод. оповідь ведеться від першої особи. це нагадує казку, де відчу­вається присутність автора, іронічного сучасника, який оповідає в розважливій формі про якісь давноминулі події. гумор і без­ліч його відтінків (тонка іронія, сарказм, карикатура, бурлеск і травестія, гротеск) виступають основоположними принципами.після роману о. ільченка була перерва в 13 років, а в 1971 р. в. земляк ніби відроджує це явище, хоча химерною свою дило­гію «лебедина зграя» та «зелені млини» він не називає, це уже критики активно використовують цей термін.суть найпоказовіших рис, які дозволяють об’єднувати окремі твори в химерні полягає в особливостях оповідної манери, де завжди присутній всюдисущий, іронічний, усезнаючий опові­дач, тобто бачимо тяжіння до особливостей усного мовлення, простежуємо перехрещення різних планів бачення, що зумов­лює складні стилістичні ефекти — хронологічну непослідовність у викладі матеріалу, зміну тональностей — від комізму до глибо­кої лірики й драматизму, а то й трагізму, загальну романтичну піднесеність, композиційну розкутість, вільні комбінації з часом, власне часові маніпуляції.український химерний роман завжди ставився в контекст інших літератур, зокрема романів гарсіа маркеса, ч. айтма­това, н. думбадзе, й. друце, в. василаке, а. бела, ю. ритхеу, в. сангі тощо. витоки химерного роману сягають іще «енеїди» і.п. котля­ревського, яка утвердила в українській літературі нові принципи художнього освоєння дійсності, народний світогляд. близькими є також «конотопська відьма» г. квітки-основ’яненка, «марко у пеклі» о. стороженка, «співомовки» с. руданського, «лісова пісня» лесі українки, «тіні забутих предків» м. коцюбинського, «вечори на хуторі біля диканьки» м. гоголя. при всій різності цих творів, співзвучності знаходимо у високому синтезі набутків народної творчості з літературними прийомами, в осмисленні фольклорного світобачення. отже, ми можемо говорити про націо­нальні витоки, власне підґрунтя химерної прози, яка не була запо­зичена. це явище являє собою синтез національних фольклорних набутків і літературної традиції. тому найвідповіднішим цьому явищу є і сам термін «химерний».химерна проза — письмо, насичене міфологічністю, філософ­ськими роздумами, художньою умовністю.ознаки химерної прози: 1.      використання міфів.2.        міф не має хронотопу.3.        присутність химерних образів. 4.        межа між світом реальним та ірреальним стерта.

Сад-осад,ренет-планет,баштани-каштани в кустах- намистах,на путі-вигнуті