1)отличия российские горожане от западно-европейских горожан 2)отличия российские дворяне и бояре от западно-европейские рыцари

Дворянство в россии возникло в xii веке как низшая часть военно-служилого сословия, составлявшая двор князя или крупного боярина.  свод законов российской империи определял дворянство как сословие, принадлежность к которому «есть следствие, истекающее от качества и добродетели начальствующих в древности мужей, отличивших себя заслугами, чем, обращая самую службу в заслугу, приобретали потомству своему нарицание благородное. благородными разумеются все те, кои от предков благородных рождены, или монархами сим достоинством » . а. с. пушкин:   «что такое дворянство? потомственное сословие народа высшее, то есть награжденное большими преимуществами касательно собственности и частной свободы» .  слово «дворянин» буквально означает «человек с княжеского двора» или «придворный» . дворяне брались на службу князем для выполнения различных административных, судебных и иных поручений. в системе европейских представлений верхушка дворянства того времени — некий аналог виконтства.  с конца xii века дворяне составляют низшую прослойку знати, непосредственно связанную с князем и его хозяйством, в отличие от боярства. в эпоху всеволода большое гнездо, после разгрома в 1174 году старого ростовского боярства, дворяне вместе с горожанами временно становятся основной социальной и военной опорой княжеской власти.

По́ловці — тюркський народ пізнього середньовіччя. У XI—XIV століттях населяли Євразійський степ від Дунаю до Іртиша (мали свою державу — Дешт-і Кипчак)[1]. У XI столітті опанували українські степи (Північне Причорномор'я), витіснивши на околиці печенігів, хозарів, ясів. У ХІ—XIIІ ст. перебували у тісних воєнно-політичних, культурних і торговельних контактах з Руссю, Візантією, Грузією, Аланією, Угорщиною, Болгарією, Волзькою Булгарією[1]. У 1236—1240-х роках підкорені Монгольською імперією, увійшли до складу Золотої Орди. Частина відкочувала до Візантії, Болгарії, Волощини, Угорщини, Кавказу, Русі[1]. Справили великий вплив на політику, військо, культуру, мистецтво сусідніх держав та народів. Говорили половецькою мовою, що в XIII—XIV ст. була мовою міжнаціонального спілкування на теренах Золотої Орди. Стали основним елементом етногенезу степових кипчацьких народів — кримських татар і татар, казахів[1] кумиків, караїмів, ногайців та інших. Взяли участь у генезі українців[2], угорців, молдован, румунів, росіян[2], народів Північного Кавказу, Криму, Поволжя та Середньої Азії. Найдовше половецьку ідентичність зберігали до XVIII ст. мешканці Куманської автономії в Угорщині. Інші назви — кипчаки, кумани.

Объяснение:

По́ловці — тюркський народ пізнього середньовіччя. У XI—XIV століттях населяли Євразійський степ від Дунаю до Іртиша (мали свою державу — Дешт-і Кипчак)[1]. У XI столітті опанували українські степи (Північне Причорномор'я), витіснивши на околиці печенігів, хозарів, ясів. У ХІ—XIIІ ст. перебували у тісних воєнно-політичних, культурних і торговельних контактах з Руссю, Візантією, Грузією, Аланією, Угорщиною, Болгарією, Волзькою Булгарією[1]. У 1236—1240-х роках підкорені Монгольською імперією, увійшли до складу Золотої Орди. Частина відкочувала до Візантії, Болгарії, Волощини, Угорщини, Кавказу, Русі[1]. Справили великий вплив на політику, військо, культуру, мистецтво сусідніх держав та народів. Говорили половецькою мовою, що в XIII—XIV ст. була мовою міжнаціонального спілкування на теренах Золотої Орди. Стали основним елементом етногенезу степових кипчацьких народів — кримських татар і татар, казахів[1] кумиків, караїмів, ногайців та інших. Взяли участь у генезі українців[2], угорців, молдован, румунів, росіян[2], народів Північного Кавказу, Криму, Поволжя та Середньої Азії. Найдовше половецьку ідентичність зберігали до XVIII ст. мешканці Куманської автономії в Угорщині. Інші назви — кипчаки, кумани.