Оповідання на вільну тему на 2 сторінкі тільки щоб не був з інтернету я придумав але щось не сходиться

Мені три роки. я намагаюся приборкати свій триколісний велосипед, але він чомусь не дуже мене слухається. та мені все одно весело, бо мама й тато поруч, вони посміхаються, і я не просто сміюся, я заливаюся сміхом, мені так просторо й затишно.…мені чотири роки. тата чомусь немає. мені хочеться плакати. мама поруч зі мною, але в неї засмучені очі. мені невесело.…мені п’ять років. тата все ще чомусь немає. і мами теж немає. бабуся каже, що мама на роботі і щоб я був чемним хлопчиком. а ще каже, що життя дуже складне сьогодні. чому воно складне, — я не розумію.…мені шість років. мама рідко дивиться на мене. у неї сумні очі, інколи вона довго дивиться кудись у вікно. часом погляне на мене й скаж,е: «викапаний батько», — й очі наповнюються слізьми. нещодавно принесла від тьоті валі шкільну форму. я стану школярем. ми йдемо до школи. у лівій руці букет, праву тримає мама. хочеться швидше вручити комусь букет. і хочеться, щоб за другу руку мене тримав тато.…у мене, здається, все є, але багато чого немає. немає маминого сміху, немає татових рук, немає вогнища біля річки. про вогнище мені розповів мій шкільний товариш, як вони всі їздили до річки й там відпочивали. я розумію, що всього цього немає тому, що тато і мама — не разом. інколи бабуня сварить мене, коли я починаю рюмсати: «ти не хлюпай тут і не капризуй. ти — єдиний мужчина в сім’ї».…наближається свято нового року. що ж то мені принесе миколаи? мама, як завжди, поспіхом каже: «напиши миколаю, який би подарунок ти хотів». я довго думав і написав: «святий миколаю! хочу на новий рік побачити тата і щоб мама посміхалася». як мама і веліла, я поклав листа на підвіконня, аби миколай прийшов уночі й забрав мого листа.…снігом замітає стежки. незабаром новий рік. я чекаю. мама якось загадково посміхається. чекаємо тієї миті, коли стрілки зійдуться на дванадцяти…дзвінок у двері. я чимдуж біжу до дверей, хапаючись за всі наші защіпки. серце неймовірно калатає… відчиняю… я відразу впізнав його — мій тато! він якось зачудовано й розгублено дивиться на мене, потім хапає мене на руки, обнімає мене й маму. — я більше ніколи від вас не піду! ніколи! — його очі стають вологими. — я вас дуже-дуже люблю!

мені дуже подобається твоя картина! навіщо я забруднив одяг! чому я отримав оцінку гіршу за твою! ? мені не подобаються твої слова! ти занадто розумний, як для мене!