напишіть сенкан 5 стрічок про Сашка Журавля з казки В.Нестайка "Чарівний талісман"

Объяснение:

Сашко Журавель,

Сміливий хлопчик з казки,

Вірний друг Нестайка.

Зі сміхом і винахідами,

Завжди допомагає команді.

Михаил Стельмах — интересный, самобытный, талантливый писатель. Один из выдающихся и вдумчивых художников слова. Он одновременно поэт и прозаик, драматург и фольклорист, публицист и киносценарист.

Одним из лучших автобиографических произведений украинской литературы XX столетия является повесть «Гуси-лебеди летят». В ее основу легли воспоминания будущего писателя о своем детстве, которое в подольском селе. Поэтому и рассказ ведется от имени сельского мальчика Михайлика.

Над домом Стельмахов часто пролетали лебеди, и от их полета был слышен звук, похожий на звук далеких колоколов. Дед говорил, что так поют лебединые крылья. От созерцания перелета этих замечательных птиц мальчику становилось на сердце и радостно, и грустно. Он знал, что лебеди полетели «на тихие воды, на ясные зори».

Еще одним чудачеством Миши было желания читать. Парень перечитывал все, что только попадалось ему под руку. Хотя мать и кричала часто за то, что сын не может оторваться, как завороженный, от книжки, и грозилась выбросить их в печь, и все же чтение не прекращалось.

Очень любил Миша, когда весной мать начинала доставать из кладовки, сундуки, из-под матицы и даже из-за божницы свои узелки с семенами. Она радостно перебирала свое добро и в мечтах уже видела себя среди лета среди зеленого зелья. Семена для нее было святым.

Но произошел случай, когда Миша отдал последнее тыквенные семечки молодой женщине с маленьким мальчиком. Это были беженцы из Херсонщины. Женщина была голодная, истощенная, она решилась попросить кусок хлеба у богача, но тот отказал. И тогда Миша быстро высыпал в подол рубашки мальчика это семена. Женщина долго благодарила за его милосердие. А мать совсем не ругала Мишу, а, наоборот, одобрила его поступок.

Відповідь:

Михайло Стельмах-цікавий, самобутній, талановитий письменник. Один з видатних і вдумливих художників слова. Він одночасно поет і прозаїк, драматург і фольклорист, публіцист і кіносценарист.

Одним з кращих автобіографічних творів української літератури XX століття є повість «Гуси-лебеді летять». В її основу лягли спогади майбутнього письменника про своє дитинство, яке пройшло в Подільському селі. Тому і розповідь ведеться від імені сільського хлопчика Михайлика.

Над будинком Стельмахів часто пролітали лебеді, і від їх польоту було чути звук, схожий на звук далеких дзвонів. Дід казав, що так співають Лебедині крила. Від споглядання цих чудових птахів хлопчикові ставало на серце і радісно, і сумно. Він знав, що лебеді полетіли «на тихі води, на ясні зорі».

Ще одним дивацтвом Міші було бажання читати. Хлопець перечитував все, що тільки траплялося йому під руку. Хоча мати і кричала часто за те, що син не може відірватися, як заворожений, від книжки, і погрожувала викинути їх в піч, і все ж читання не припинялося.

Дуже любив Міша, коли навесні мати починала діставати з комори, скрині, з-під Матиці і навіть з-за божниці свої вузлики з насінням. Вона радісно перебирала своє добро і в мріях вже бачила себе серед літа серед зеленого зілля. Насіння для неї було святим.

Але стався випадок, коли Міша віддав останнє гарбузове насіння молодій жінці з маленьким хлопчиком. Це були біженці з Херсонщини. Жінка була голодна, виснажена, вона зважилася попросити шматок хліба у багатія, але той відмовив. І тоді Міша швидко висипав у поділ сорочки хлопчика це насіння. Жінка довго дякувала за Його милосердя. А мати зовсім не лаяла Мішу, а, навпаки, схвалила його вчинок.