Чим закінчилась п'єса "Пігмаліон" ? Як ви розумієте відкритий фінал цього твору?

Комедія Б. Шоу "Пігмаліон" є однією з найпопулярніших у світі п'єс. Це "сентиментальний роман" з парадоксальною подачею матеріалу, починаючи від назви і закінчуючи вирішенням мовних, соціальних та особистісних проблем. Усе в п'єсі парадоксальне, полемічно загострене. Сюжет п'єси є іронічною, інколи пародійною "модернізацією" давньогрецького міфу про Пігмаліона та Галатею. Замість мармурової статуї перед нами — бідна неосвічена дівчина Еліза Дуліттл, яка торгує квітами.

Роль скульптора-творця виконує раціональний професор фонетики Генрі Хіггінс. Професор Хіггінс разом зі своїм другом полковником Пікерінгом береться навчити Елізу англійської мови і правильних манер. Еліза — напрочуд добра та здібна учениця, вродлива жінка з витонченими манерами. Але для Хіггінса Еліза залишається тільки хорошим "мовним матеріалом", вдалим експериментом.

У "Пігмаліоні" ставиться ціла низка складних ідейних питань. Поступово окреслюється протистояння двох протилежних життєвих позицій — Елізи та Хіггінса. Еліза вимагає поваги до власної особистості, а Хіггінс уперто не хоче помічати, що перед ним жінка. Що швидше піднімається героїня до рівня справжньої герцогині, тим більше загострюється проблема її долі в майбутньому — після того, як термін навчання закінчиться, дедалі очевиднішою стає жорстокість експерименту Хіггінса ті Пікерінга. Місіс Хіггінс каже професору і полковнику, що вони бавляться живою лялькою. Ця гра може зламати життя дівчини, яка має "звички та манери світської дами", але немає її прибутків. "А заробляти собі на життя вона не зможе"

Хіггінс не думає про те, що буде з Елізою далі. Він пробудив у ній жіночу гідність, сильний волелюбний характер, зробив із бідної квіткарки жінку з незалежними поглядами і високими почуттями. Еліза вимагає від Хіггінса, щоб той шанував її внутрішній неповторний світ, її душу: "Мені хочеться трішечки доброти. Я знаю, що я проста, темна дівчина, а ви освічений джентльмен. Але я теж людина, а не бруд у вас під ногами". Смисл життя Еліза бачить у тому, щоб нею захоплювались, кохали та поважали, і це цілком природне бажання. Вона розмірковує як жінка, і доречність такого бажання не викликає жодного сумніву.

Позиція ж Хіггінса цілком протилежна позиції Елізи: "Хочете стати леді — то не вбивайтесь, коли знайомий чоловік не проводитиме половину свого часу, мліючи від вас, а другу — прикрашатиме вас синцями... Не підходить вам мій суворий життєвий устрій — повертайтесь у свою канаву".

Позиція Хіггінса — абстрактна позиція переконаного холостяка, вченого й інтелектуала. Він не визнає поділу людства на жінок і чоловіків, а цікавиться людиною взагалі, прагне бути рівним з усіма, не звертаючи уваги на класові чи інші розбіжності. Йому не подобаються жінки-служниці або світські красуні, Еліза викликає у нього захоплення тільки тоді, коли не погоджується з ним.

Б. Шоу вважає бідність нещастям і злом, які гублять ті величезні духовні сили, що приховані в людині з народу. Достатньо було Елізі Дуліттл потрапити з бідного лондонського передмістя в культурне оточення, як одразу відкрились її інтелектуальні здібності. Хіггінс "приручив" Елізу, і, за словами Екзюпері, мав за неї відповідати. Але народжена у бідності неосвічена Еліза виявилась більш вихованою й інтелігентною, ніж народжений у статках вихований інтелектуал Хіггінс.

Відповідальність за дії сина взяла його мати — вона дорікає синові за його поведінку. Еліза вимагає до себе гідного ставлення, але Хіггінс не чує і не почує її ніколи. Еліза повертається в дім Хіггінса, але, що буде далі — невідомо. Шоу подає відкритий фінал п'єси — читач сам має запропонувати розв'язку і додумати кінець, не забуваючи про відповідальність за тих, кого приручили.

Объяснение:

Повесть гоголя «тарас бульба» рассказывает о временах казачества на руси. писатель прославляет казаков - смелых воинов, настоящих патриотов, веселых и вольных людей.          в центре произведения – образ казака тараса бульбы. когда мы встречаемся с ним, то это уже довольно пожилой человек, имеющий двух взрослых сыновей. но бульба еще крепок , до последней капли крови предан казачьему товариществу. именно жизнь в запорожской сечи – отчаянные битвы во славу земли и бесшабашное веселье в мирное время – для героя является идеалом жизни.          и именно такой жизни он желает своим сыновьям. тарас гордится остапом и андрием, предрекает им большое военное будущее. как только юноши вернулись из бурсы, герой тут же повез их в запорожскую сечь – чтобы они «отведали настоящей жизни».          поначалу бульба, уважаемый и авторитетный среди товарищей казак, как бы отходит на второй план. во время битв с поляками все чаяния героя направлены на сыновей. и они оправдывают надежды старого отца – бьются, как настоящие воины.          но наступает час, когда и тарасу приходится проявить всю свою доблесть. он становится атаманом той части казаков, что решили отвоевывать плененных поляками товарищей. и бульба бьется, как в лучшие годы своей жизни. мало кто догадывается в этот момент, что на душе у него огромный камень – андрий оказался предателем, из-за любви перешедшим на сторону поляков.          герой не мог и никогда бы не смог простить сына. «- так продать? продать веру? продать своих? » - бульба не может понять, как такое возможно. андрий становится для него позором – его сын предал казачье товарищество, родную землю. для героя это самый страшный грех, наказанием за который может быть только смерть. и тарас собственноручно убивает младшего сына – патриот побеждает в этом человеке отца. этот факт показывает, насколько огромна любовь героя к своей родине.          но на этом повесть не заканчивается. не заканчиваются и муки тараса. ему суждено потерять и второго сына – остапа, казненного врагами. после этого герой посвятил свою жизнь одному – мести врагам, борьбе с ними до последней капли крови.          тарас принял руководство одним из казачьих полков в огромной армии, сражающейся с поляками. и во всех битвах казаки героя были в числе лучших. а затем, когда генералы согласились на мир с «проклятыми ляхами», тарас один «гулял по всей польше с своим полком, выжег восемнадцать местечек, близ сорока костелов и уже доходил до кракова». это продолжалось до тех пор, пока герой не попал в плен. но и под угрозой смерти, связанный, он продолжал своим.          последними словами бульбы были слова о силе и могуществе его родине: «…узнаете вы, что такое православная вера! уже и теперь чуют дальние и близкие народы: подымается из земли свой царь, и не будет в мире силы, которая бы не покорилась » сам же автор восхищается своим героем – истинным сыном земли : «да разве найдутся на свете такие огни, муки и такая сила, которая бы пересилила силу! »          восхищаемся тарасом и мы, читатели. этот герой нам любить и уважать свою родину еще больше. это ли не самое лучшее доказательство патриотизма самого бульбы?