Что такое история по мнению Чаадаева, и почему он отрицал ее существование в России?

Но именно попытка Чаадаева, произведенная в столь обобщающей форме, выявляющая целый ряд исторических закономерностей производящая их сопоставление с русской действительностью, и историей, подвергающая в этой связи и ту и другую острой критике – была совершенно нетрадиционной.

И в этом смысле “Философские письма” являются произведением поистине новаторским, делающим эпоху.

Чаадаев о и настоящем России.

Проблема России, т.е. характеристика её настоящего осознания и уяснение будущего, была для Чаадаева главной темой. Можно даже сказать, что все другие проблемы – из области философии, истории, гносеологии, онтологии, истории философии он рассматривал в связи с этой главной темой.

Разумеется, занимаясь ими, он входил в них как в таковые, высказывал много глубоких идей, но все же его интеллектуальная деятельность была направлена главным образом на решение центральной для него проблемы – России.

Все это относится, прежде всего к философическим письмам. Совокупность решений названных трех составляющих частей проблемы можно назвать чаадавеской концепцией России, и концепция эта сводится к следующему: Россия является страной аномальной, её история и деятельность складывается вопреки, в противоречии с законами развития и существования народов. Чаадаева не занимают положительные стороны жизни русского народа – его внимание устремлено на поиск, выявление её пороков, несовершенств, заблуждений. Почему Россия так сильно отличается от современных западных стран, где как он полагает, уже заложены основы царства божьего на земле.

Аномальность России Чаадаев осознает с антитез её истории и современности некоторым всеобщим законам истории человечества и человеческого общежития. Многое в России зависит от её географического положения, но не оно является главной причиной изолированности русской цивилизации от общечеловеческого развития. Россия не принадлежит не Востоку, ни Западу, она пребывает не только вне пространства, но и вне времени, и как бы выпала из исторического прогресса.

Найперші рештки неандертальця були знайдені ще у 1829 році в печері Анжи (Бельгія) - череп дитини 2-3 років. Щоправда, неандертальця у цій знахідці розпізнали лише через більш ніж 100 років, у 1936 році.

До початку XX століття антропологам були відомі кістки вже більше десятка неандертальців. Крім скелета з грота Фельдгофер (Неандерталь, Німеччина), за яким був описаний викопний вид людини, були знахідки в печерах Шипка (Чехія), Спи-сюр-Л'Орнье (Бельгія), Малярно (Франція), Крапина (Хорватія) та ін . До теперішнього часу у вчених є решки близько 600 індивідів неандертальців.

Класичний неандерталець - вид людини, адаптований до життя в умовах холоду. Вони були кремезними, з відносно короткими руками і ногами, бочкообразними грудьми, масивним черепом, виступаючим носом. Колись неандертальців зображували сутулими, на напівзігнутих ногах, з головою, втягнутою в плечі, але ці уявлення грунтувалася на помилковій реконструкції скелета з Ля-Шапель-Сен (Франція).

Старечі патології французький антрополог Марселлен Буль невірно трактував як риси, властиві всьому неандерталському виду.

Найбільший неандерталський мозок - у неандертальця з печери Амуд (Ізраїль), близько 1750 см3. Це дуже багато за сучасними мірками. Втім, у деяких кроманьйонців мозок був ще більше. Наприклад, у чоловіка з Барма Гранде він досягав 1880 см3.

У фахівців немає єдиної думки про те, чому вимерли неандертальці. Гіпотез безліч: винищення або поступове витіснення гомінідами-конкурентами, загибель в результаті катастрофічного виверження вулканів чи інших природних явищ, вимирання від нових хвороб або від близькоспоріднених схрещувань.