Есе квітка на асфальті

Вот,думаю хватит)))

Объяснение:

Далеко не всім у нас відома Квітка Цісик — американка українського походження,

майже містична співачка. Ця аудіомісіонерка зробила для пропаганди української душі

у світі, мабуть, більше, ніж президенти. Її неповторне виконання — просвітлена

приреченість, а її доля — фатальний відхід майже на зльоті.

(5-9) Ті, хто чув її композиції (а це відомі пісні, у тому числі «Два кольори», «Я піду в

далекі гори», «Чуєш, брате мій»), не можуть звільнитися від їхнього енергетичного

впливу. Перший диск записаний 1980-го, другий — через дев’ять років. Кожен з

«утаємничених» у її творчість може розповісти, як уперше почув і здивувався:

«А звідки тут янголи?».

(10-13) Виявилося, янгол поселився у старій касеті. Хіба вгадаєш, у якій подобі

Творець відправляє на землю своїх гінців, і хіба завбачиш, якої миті він покличе

їх назад? От тільки ті 1990-ті були не янгольські. І ніщо не віщувало появи цього

голосу «нізвідки» — на диво місцевій естраді.

(14-16) Зірок тоді наплодилося необлікована кількість. Більше, ніж на небі. Творець

навіть розгубився... Але ж душа все одно лишалася байдужою до підступів.

Тріскотіть, співайте, вийте! А ми, можливо, й дочекаємося свого — янгола?

(17-19) …І тут доведеться згадати добрим словом свідомих українських піратів.

і, друзі, за те, що з далекого берега доставляли в тривожний час не тільки

товари народного вжитку, а й перлини у вигляді касет — цю саму Квітку.

(20-28) Після того, як її записи стали проникати в місцеві програвачі й у деякі серця,

з’явилися легенди. Адже багато хто чув, але ніхто не бачив, а голос хвилював.

Казали, ніби її предки — із аристократичного музичного роду, наче в Америці вона

вмирає від хвороби. І співає на паперті українських пісень, бо «не має на що жити!».

І то правда: у деяких її піснях проривалося щось зрошене сльозою розлуки, благанням

про милість. Ніби стоїть ця гарна дівчина посеред Брукліна, коханим покинута, долею

скривджена, батьківщиною забута, і виводить пісню знетямлено, протяжно, жалібно.

І я навіть уявляв собі її самозаглиблений погляд і відсторонену байдужість до світу.

Оскільки і світ байдужий до неї, бо в ньому місце не квіткам, а будякам.

(29-33) Згодом усе виявилося не таким драматичним. У дівчини справді було

романтичне минуле. Її родина ніколи не забувала про рідну землю, на якій тільки

у мріях і ростуть виняткові квіти. І долю доньки, названої вигадливо, як для

техногенної Америки, — Квіткою, її батьки бачили виключно в музичному

орнаменті.

(34-38) Квітка вступила до нью-йоркської консерваторії. Та розчарую

шанувальників американської мрії. Оперне майбутнє не склалося, а її

мериканською «дійсністю» стає... рекламний конвеєр, і ось вона —

цей янгол — співає дивним тембром сто мільйонів разів якісь «трелі»-заставки

для кока-коли.

(39-43) Було в її кар’єрі й залучення до «великого» кіно. Але це так – мимохідь –

так і не розквітла для «Оскара». Але родичі чітко усвідомили: призначення цього

херувима не кока-кола, а щось неземне. Те, що залишається тільки у творчості.

Тому і сподобилися до їй у «сімейній вигадці» — записі українських пісень,

які вона ввібрала з материнським молоком.

(44-49) Свої кревні 200 тисяч доларів ця вродлива й розкута американка вкладає

в «український проект». У сімейні альбоми. Ніби «не для продажу». Українська —

не найдосконаліша в її розмовній мові (м’яко кажучи). Але вимову контролює мама.

У результаті народжується щось ніким не очікуване... Наче «відкриваючи» для

себе українську мову, Квітка «з чистого аркуша» розповідає відомі пісенні сюжети.

А ми сприймаємо їх — «як уперше».

(50-54) Виконує хрестоматійні «Два кольори». Мільярд разів чуті. Але небесний

тембр — мимохіть — ніби вириває зі строфи одне слово: «Червоне — то любов,

а чорне — то-о-о-о… журба». І в «то-о-о» — горе знання і небажання зустріти

«журбу». Вона немовби відтягує цю зустріч і хоче залишитися на іншому кінці

«кольору» — тільки в любові.

(55-57) «Чуєш, брате мій...» — про смерть на чужині. Співає, як поминальну

молитву. Голос злегка тремтить. У кожній інтонації — прощання. І це, скажете,

не передчуття янгола, якому невдовзі доведеться... «повернутися»?

(58-59) 1998-го вона й розтанула свічкою на «рідній чужині» — від невиліковної

хвороби.

(60-67) ...Ще вона фантастично записала за дев’ять років до смерті «Я піду в

далекі гори». І саме в американської українки виявилося найбагатше змістове

й емоційне аранжування. Так виходить... коли «як уперше». Магнетичний

тембр летить над Карпатами, а там — загублений Іван із «Тіней забутих

предків» усе шукає і шукає свою Марічку. Вслухайтеся — пригадаєте фільм...

До речі, хто знав, що вже інший янгол зовсім в інший час пролетить над

Карпатами і торкнеться крилом тоді ще маловідомого режисера, і в результаті

народиться «кіномелодія» на всі часи. І ніхто ніколи переспівати її не зможе.