Текст опис про парк мінімум 2 сторінки звичайного зошита буду вдячна

Укожної людини у рідному місті є свої улюблені місця – тих, куди приходиш, коли сумуєш або коли переповнений радісними почуттями. про це місце знаєш тільки ти, це місце – тільки твоє, і ти нікому про нього не розповіси, тільки йому ти перевіряєш свої радості й суми. у мене теж є такий улюблений куточок – це наш міський парк, і я хочу про нього розповісти уже кілька років пройшло з тих пор, як ми оселилися в нашій квартирі на «сьомому небі», тобто на сьомому поверсі висотного будинку. навколо нашого будинку були невеликі гаї, і ми з родителями проводили там вихідні дні й навіть свята. але проходили роки, а з ними поступово зникали зелені галявини, посадки й кущі черемшини. на їхньому місці побудували нові житлові мікрорайони. і стало смутно, що пішли безповоротно наші зелені друзі. вирослі на наших очах дошкільники посадили перед будинком тополі й саджанці фруктових дерев, але ці дерева все-таки не повернуть назад тих веселих митей, коли ми вільно бігали по посадках от чому я йду у міський парк і всі частіше ловлю себе на думці, що дуже полюбила його – ніжний і ясно-зелений навесні, яскравий і барвистий улітку, що шарудить і жовтий восени, тихий і білий узимку. от переді мною колишеться зграйка берізок-сестричок, їх ніжні, легені листики тремтять на вітрі, як крильця на білому платті. притулишся до білого стовбура, і здається, що чуєш, як по ньому повзуть трудяги-мурахи, а сама берізка розповідає казку про своє життя. отут колись росли міцні молоді дубочки, а тепер я бачу змужнілі сильні дуби, бачу, як по їхніх гілках перелітають птаха й стрибають білки. я сиджу на крамничці й любуюся блакитною ялиною – улюбленим деревом мого дитинства. я уявляю собі новорічну ялинку, всю в блискучих іграшках і блискаючому «дощику». і спалахує давно забуте відчуття, коли прокидаєшся ранком із хвилюючою думкою: а що під ялинкою? які подарунки приніс дід мороз? на цій крамничці часто сидять молоді мами сколясками. тут вони відкривають своїм дітям таємниці природи: молоду зелену травичку, що колються колоски, невигадливі квіточки, пташку на гілці й мурахи на корі дерева. на цій крамничці відпочивають навчені досвідом бабусі й дідуся, які люблять своїх онуків навіть більше, ніж власних дітей. отут, у парку, часто зустрічаються закохані. я посміхаюся, і кудись ідуть дрібні неприємності. потім виходжу з міського парку й таке відчуття, немов напилася живої води із джерела природи. тихенько йду по протоптаних вузьких стежках і почуваю себе відпочилої й готової до нових, цікавих і важких справ, яких не боюся, тому що в мене є місце, у якому я завжди відпочиваю й де набираюся сил. як добре, що в нас є міський парк!

низько вклоніться житньому  колосу .