Рюземе на мальчика из текста уроки французского​

Народився у селі Чоботарка (нині — Заболотне) Подільської губернії в селянській родині: батько був хліборобом, мати — дочкою сільського писаря.

У 1877 році після смерті батька Данило переїхав до дядька в Ростов-на-Дону, де навчався у Нахічеванській гімназії.

У 1880 році Данило Заболотний переїхав до іншого дядька, В. М. Сауляка, в Одесу, де вступив до Рішельєвської гімназії.

У 1885 році Данило вступив на природниче відділення фізико-математичного факультету Новоросійського університету (нині — Одеський національний університет імені І. І. Мечникова) в Одесі, з якого у 1889 р. був виключений за участь у студентській сходці й заарештований[1]. Згодом був звільнений за станом здоров'я.

Упродовж 1889–1891 років працював на Одеській бактеріологічній станції помічником у директора Якова Бардаха. У цей час був учасником літературного гуртка «Плеяда».

У 1891 році за підтримки кількох професорів Заболотному було дозволено скласти екстерном державні іспити в університеті на ступінь магістра природничих наук. Після цього він вступив на третій курс медичного факультету Київського університету Святого Володимира.

Після завершення навчання виїхав на роботу до Кам'янця-Подільського.

Цього ж року він одружився з Людмилою Владиславівною Радецькою. У весільну подорож молодята відбули до рідної Чоботарки.

У 1894–1895 рр. брав участь у боротьбі з епідемією холери та дифтерії в Подільській губернії.

У 1895–1897 рр. — лікар, керівник відділення інфекційних хвороб Київського окружного військового шпиталю. У 1898 р. на за Іллі Мечникова працював у Пастерівському інституті в Парижі, нагороджений французьким орденом Почесного легіону.

У 1897 році разом із професором Володимиром Високовичем брав участь у дослідженні й ліквідації епідемії чуми в Індії, у 1898 році у Внутрішній Монголії — у ліквідації тяжкої епідемії легеневої чуми.

Данило Заболотний

У 1898–1919 рр. — керівник кафедри медичної бактеріології Петербурзького жіночого медичного інституту, створив першу у Російській імперії самостійну кафедру медичної мікробіології.

У 1919—1923 роках був ректором Одеського медичного інституту.

У 1920 році організував першу у світі кафедру епідеміології в Одеському медичному інституті.

1923 р. — Заболотного було переведено в систему закладів Академії наук СРСР.

З 1926 року Данило Заболотний — дійсний член Академії наук СРСР.

У 1928 р. переїхав у Київ.

У 1928–1929 рр. Данило Кирилович перебував на посаді президент ВУАН (тепер Національна академія наук України), у складі якої заснував Інститут мікробіології та епідеміології (згодом Інститут мікробіології та вірусології імені Д. К. Заболотного НАН України).

Данила Кириловича Заболотного не стало 15 грудня 1929 року. Останніми його словами були: