Середньовічні школи та університети . Життя студентів .

Объяснение:

1. Освіта в Ранньому Середньовіччі.

У Ранньому Середньовіччі більшість дітей не вміли ні писати, ні читати. Казки, легенди й розповіді заміняли книгу та підручник. Бути розумним і тямущим означало мати гарну пам’ять, зберігати в ній знання звичаїв, переказів давнини тощо. В умовах загального політичного та економічного занепаду школи частково збереглися лише при соборах і монастирях. Тут вивчали латинський алфавіт, читання, письмо, основні молитви, а також навчалися співу й участі в богослужінні.

Із виникненням імперії Карла Великого зросла потреба в освічених людях. З’явилися нові школи. Карл Великий писати не вмів, але, на відміну від більшості мирян того часу, міг читати. Він надавав великого значення розвитку освіти. Королівський двір називали «Палацовою академією», оскільки він став прихистком для поетів, філософів, істориків, богословів. Придворний історик так характеризує Карла Великого: «З усіх государів він був найбільш жадібним у пошуках людей тямущих і у спонуканні їх до осягнення мудрості».

З указу Карла Великого 789 р.

Нехай утворюються школи для навчання хлопчиків читання. Псалми, ноти, посібники зі співу, лічби й граматики, богослужбові книги в монастирях і єпископствах мають бути виправлені. оскільки часто буває, що дехто, бажаючи молитися Богові, погано молиться за неправильними книгами. І не дозволяйте хлопчикам нашим псувати їх при читанні й письмі.Монастирі й канцелярії світських правителів залишалися центрами використання й розвитку латинської писемності. У монастирських скрипторіях переписувалися книги, і багато монастирів були відомі на весь християнський світ своїми школами переписувачів.

Зрозуміло, що на початку Середньовіччя школи були простими й досить примітивними. Проте у Європі з’явилися мислителі і вчені Григорій Турський, Ісідор Севільський, «батько англійської історії» Беда Високоповажний і багато інших діячів церкви, які сприяли розвитку культури й освіти.

У XIII—XIV ст. у середньовічних містах освічені люди вже не були рідкістю.

Навчальний день починався на світанку й тривав протягом усього світлового дня з перервами на сніданок й обід. Заняття були безперервними протягом усього року. Лекції не проводилися лише на час Великодня, Різдва або П’ятидесятниці (Трійці). Так зароджувалися сучасні канікули.

Центральною фігурою школи був учитель. Як правило, у звичайних школах навчанням займався один наставник, у якого могли бути помічники. Великі міські школи мали двоє-троє вчителів, а класи досягали 60 учнів. Викладачі раділи великим класам, оскільки навчання було платним.

Під час занять учні читали й пояснювали зміст церковних книг. Багато текстів заучували напам’ять. На вечірніх заняттях повторювали те, що вивчили вдень. У XII ст. набув поширення метод французького священика і вчителя Бернара Шартрського, що вважав за необхідне виконувати багато письмових вправ. Його учень згадував: «Вправи зміцнюють пам’ять і загострюють обдарованість, одних він примушував умовляннями, побоями й покараннями повторювати те, що вони слухали».

Для підтримання дисципліни у школах до учнів застосовували тілесні покарання. Іншим управляти великою кількістю школярів протягом багатьох годин занять не вміли. Різка була постійним супутником учителя. Відомі випадки, коли батьки учнів, яких було жорстоко покарано рукою вчителя, зверталися до суду й отримували істотні компенсації.

У XIV—XV ст. у європейських містах з’явилися школи, які утримувалися за рахунок ремісничих цехів, купецьких гільдій або міських рад. Тут навчали письма й лічби, викладання здійснювалося не латиною, а рідною мовою. Наприклад, у 1338 р. у Флоренції працювали шість «купецьких» шкіл із загальною кількістю учнів понад 1000 осіб.

Вxvii веке в китай-городе началось активное каменное строительство. здесь возводили церкви, дома, различные учреждения. в 1804 году здесь все деревянные строения были сломаны и оставлен один трактир. хотели разрушить эту стену, а на ее месте сделать бульвары для прогулок, но император александр i на это не согласился, желая сохранить все древние строения москвы в первозданном виде. в 1812 году, когда москва была захвачена наполеоновской армией, китай-город почти полностью сгорел и при восстановлении застраивался только каменными зданиями. в конце xix - начале xx веков китай-город стал деловым центром москвы. здесь размещались банки, биржа, торговые конторы. для многих учреждений были выстроены многоэтажные здания в стиле модерн. к середине xx века стены китай-города были почти полностью уничтожены, а с 1995 началось их восстановление. были восстановлены участки стены, примыкавшие к театральной площади, к арке третьяковского проезда; также заново были отстроены воскресенские ворота и круглая башня. теперь китай-город - одна из девяти заповедных зон, созданных по решению московского правительства. на территории китай-города сохранились интересные памятники и культуры - это монетный двор (1697 собор заиконоспасского монастыря (1660-1661 г. бывший государев печатный двор, от которого до нашего времени сохранились правильная и книгохранительная палаты (1679-1680 г.г.)