Холодний солоний вітер дмухнув зі сходу

Був прекрасний липневий день. з самого раннього ранку небо ясно; ранкова зоря не горить пожежею: вона розливається лагідним рум'янцем. сонце - огнисте, що не розпечене, як під час спекотної посухи, що не тьмяно-червоне, як перед бурею, але світле і променисте - мирно спливає під вузькою і довгою хмаркою. верхній край розтягнутого хмарки засяє змійками; блиск їх подібний блиску кованого срібла іля полудня звичайно з'являється безліч круглих високих хмар. подібно островам, розкиданим по нескінченно розлилася річці, вони майже не рушають з місця колір небосхилу, легкий, блідо-ліловий, не змінюється на весь день і кругом однаковий; ніде не темніє, що не густіє гроза до вечора ці хмари зникають; останні з них, чорнуваті і невизначені, як дим, лягають рожевими клубами навпроти призахідного сонця.дороги не було: некошений, низькі кущі широко стелилися переді мною, а за ними виднілося пустельне поле. я став пригадувати, як і куди ходив протягом дня часом ніч наближалася і росла. невелика нічний птах, нечутно і низько мчала на своїх м'яких крилах, майже натрапила на мене і лякливо пірнула в сторону. уже я насилу розрізняв віддалені предмети; поле неясно біліло навколо. (за повістю і. с. тургенєва «бежин луг»)