Давньогрецький театр​

Давньогрецький театр виник з сільських святкувань на честь бога Діоніса. Спочатку Діоніс вважався богом продуктивної сили природи, і греки зображали його у вигляді козла або бика. Проте пізніше, коли населення стародавньої Греції познайомилося з обробітком виноградників, Діоніс став богом виноробства, а потім і богом поезії і театру. Кілька разів на рік відбувалися святкування, присвячені Діонісу, на яких співали дифірамби (хвалебні пісні). На цих святкуваннях виступали і ряджені, котрі складали свиту Діоніса. Учасники мазали особу винною гущавиною, надягали маски і козлині шкури. Разом з урочистими і сумними, виспівували веселі, а часто і непристойні пісні. Урочиста частина свята дала народження трагедії, весела і жартівлива - комедії.

Трагедія, за свідченням Аристотеля, веде свій початок від заспівувачів дифірамба, а комедія - від заспівувачів фалічних пісень. Ці заспівувачі, відповідаючи на питання хору, могли розказати про які-небудь події з життя бога і спонукати хор до співу. До цієї розповіді домішувалися елементи акторської гри, і міф як би оживав перед учасниками свята.

Проливають світло на походження грецької драми і самі слова трагедія і комедія. Слово трагедія походить від двох грецьких слів: трагос - козел і оді - пісня, тобто пісня козлів, оскільки супутниками Діоніса були сатири, козлоногі істоти, що прославляли подвиги і страждання бога. Слово комедія теж походило від двох грецьких слів комос і оді. Слово комос позначало хід підвипилого натовпу ряджених, що обсипали один одного жартами і насмішками на сільському святі на честь Діоніса. Отже, слово комедія позначає пісню комоса.

Ґрунтом Давньогрецького мистецтва вважають міфологію. В ході розвитку грецької трагедії до її сюжетів, окрім міфів про Діоніса, ввійшли розповіді про долі героїв старовини - Едіпа, Агамемнона, Геракла і Фесея, і інших. Таким чином, грецька драматургія запозичила свої сюжети з міфології. Це пояснюється характером грецької міфології - її глибокої художньої виразності. Міфологія греків виросла з прагнення пояснити навколишній світ, і була тісно пов'язана з релігією. Грецька трагедія цілком ґрунтується на міфології. Але крізь міфологічну оболонку драматург відображав в трагедії сучасне суспільне життя, виказував свої політичні, філософські і етичні переконання. Використання міфології робило трагедію надзвичайно дохідливою. У кожній п'єсі глядач зустрічав вже знайомих йому осіб і події, і міг вільніше стежити за тим, як ці міфи переробляла творча фантазія драматурга.

За свідченням самих греків, трагедія вже в другій половині VI ст. до н.е. досягла значного розвитку, використавши багату спадщину епосу і лірики. Посиленню дієвої сторони трагедії дуже сприяло нововведення трагіка Феспіда. Він виділив з хору особливого виконавця - актора. Феспід був першим афінським трагічним поетом. Перша постановка його трагедії відбулася навесні 534 р. до н.е. на святі Великих Діонісій. Цей рік за традицією прийнято вважати роком народження світового театру. Ранні грецькі трагедії нагадували, швидше за все, ліричні кантати і майже суцільно складалися з пісень хору і актора.

Твори ранніх грецьких трагіків до наших днів не дійшли. В змісті комедії, так само як і в трагедії, з перших же днів її існування до релігійних мотивів домішувалися житейські, які надалі займали все більше і більше місця і врешті-решт стали переважаючими, або навіть єдиними, хоча в цілому комедія, як і раніше, вважалася присвяченою Діонісу. Учасники комоса стали розігрувати і маленькі комічні сценки: викрадення злодіями їстівних запасів і вина, і інші сценки. До жартів, пісень і невеликих сценок вже у той час домішувалися елементи соціальної сатири.

З'явилась з аттичного комоса і стародавня аттична комедія (V ст. до н.е.), яка була політичною за своїм змістом. Вона постійно піднімала питання політичного устрою, діяльності окремих установ Афінської республіки, її зовнішньої політики, війни, миру і т.п. Така комедія існувала в умовах афінської рабовласницької демократії. Свого вищого виразу театральне мистецтво V ст. до н.е. досягло у творчості трьох великих трагіків - Есхіла, Софокла, Еврипіда - і комедіографа Аристофана. Одночасно з ними писали й інші драматурги, але до наших днів дійшли тільки невеликі уривки їх творів, а іноді і лише ім'я того або іншого поета.

вот так?

Предметом данной статьи является Германское государство в период диктатуры НСДАП c 1933 по 1945 год. До 1943 года оно носило название «Германский рейх» (нем. Deutsches Reich), затем «Великогерманский рейх» (нем. Großdeutsches Reich). В русскоязычной историографии обычно используются названия: «гитлеровская Германия», «нацистская Германия», «Третий рейх» (нем. Drittes Reich)[7][8] и «фашистская Германия». Государственные структуры Великогерманского рейха прекратили существование после поражения во Второй мировой войне[9].

Нацистское руководство Германии в 1933—1945 годах проводило жесточайшую внутреннюю и внешнюю политику, организаторы которой были осуждены на Нюрнбергском процессе. Руководство НСДАП и некоторые силовые структуры Германии — СС (включая СД) и гестапо — были признаны преступными организациями.Впервые словосочетание «Третий рейх» (нем. Dritte Reich) было пущено в оборот в 1923 году. Артур Мёллер ван ден Брук определил «рейх» как царство, неделимую державу немцев, с единым вождём (фюрером), предполагая, что вслед за разрушением первых двух рейхов (Фридриха Барбароссы и Отто фон Бисмарка) на смену Веймарской демократии придёт третий рейх, который вновь соединит немцев под единым руководством[9]. Философская идея «Третьего рейха» перекликалась с символизмом пророчеств Иоахима Флорского о «Третьем Завете» и «третьем» или «тысячелетнем царстве» Святого Духа на Земле[10]. Идея упала на благодатную почву: Гитлер взял на вооружение этот словарь без изменений. Некоторое время термин «Третий рейх» употреблялся в качестве неофициального самоназвания германского государства[9]. Однако к концу 30-х годов отношение к этому названию изменилось: оно было сочтено нежелательно «монархическим» и запрещено в 1939 году[11].

Объяснение: