12 запитань до твору Богдан Лепкий Мишка

«найбільшою мрією стало самому щось посіяти і щоб воно зійшло. хлопчик і робив це, наслідуючи маму». «усе ще ходив безштаньком. закутаний у хустину, кінці якої пущено під пахви, в сірячому із закаченими рукавами й довгими полами, в личаках, намотаних до колін, скидався на дівчину, а ще більше на якусь прояву, мов би він і не чоловічої статі. бистрі. руки беручкі». «малий? хай він і без штанів, але більше знає іншого старого, більше за мене! » «але й ніхто не міг зрівнятися з ним, граючи у гилки». « проганяють, кривляються, у нього камінцями, й ді­став за це між плечі штурхана». «я, мамо, виплекаю квітку — я стану над » «ніяких помічників йому не треба. корови напасені, телята і вівці не губляться, їх не крадуть вовки. між людьми йде поговір: «він щось знає» а підліток чередникує, самуючи, і нікому не (здогадатися, яке в нього бистре око, яке чуйне вухо». «гнаний, кривджений і безпритульний,— все шука, до кого б при­хилитися й пригорнутися.  прихилиться до берези: вона шумить, гуде, губить листячко і голубить його.       пригорнеться до трави: вона шелестить, гомонить, пахне, милує».«блаватоокий — у тих очах назавжди поєдналися гострий розум і мрійливість. у них світиться стримана, лагідна, мовчазна душа. у виразі обличчя, в найменших порухах голови вгадується чуйність, сторожкість, напружена увага до шурхотів і запахів. він і птах, і мисливець. в його душі живуть всесвітні тривоги — великий страх, але ще більша цікавість і боязка, невтомна жадоба пізнання». «він ніколи не зривав листя, не ламав гілля, старівся не толочити постолами трави — усе живе, усе для чогось призначене. навіщо ж його мучити й нівечити? »                про матір, людей: «як би вона мене не сварила, я її все одно люблю», « я ніколи, їх не хоч я серед них і останній — че­» «дома чекали клопоти: згортав на загадку листя, матері копати город, рубав дрова. роботи по зав'язку…» «я гине село і ліс, гине худоба і звірі, гинуть птахи і я повинен! »            «ніколи не мав вільної хвилини: гонили на панщину, і він ішов, як не з косою, то з ціпом,— косив, молотив. восени садив дерева. викопував у лісі дубки, кленочки, явірки і тикав їх, де було місце: коло хати, край вулиці. біля криниці. взимку возився з гноєм, роз­носив його на город і на поле. коли втомлювався, розтирав снігом руки й обличчя — вони горіли як жар. ще й не пахло бруньками, заготовляв живці, ховаючи їх до пори в погребі. а з теплом щеплював дички. хто просив, нікому не відмовляв».    «викопані й пересаджені ним деревця не сохли. його при­ймалися, бо він не щепляв на вербі груші». «і все село звірялося по ньому. люди пам'ятали, як він посіяв ра­но — і вродило, як посіяв пізніше — й теж вродило. а коли стягнув хмари й накликав дощ, ніхто не вагався: він не абищо — мудрець, »                              • «не було такої праці, яку не подужав би або якої цурався б. на його   подвір'ї не залежувався не то що гній, а й синячка. зі свого поля він позбирав і повиносив геть камінці й камінчики. наковував жорна, виправляв шкіри, шив кожухи. корова не могла і отелитися, кликали і корові. лікував коней, які прохромлювали ноги. готував зілля від різних хвороб. а дітям робив свистки й сопілки. одного тільки цурався — не вступав у корчму, відмовляючись від могоричу: "мені й так весело"».•    «його очі були сині, як озеро, і такі ж, як і воно, задумані. любив іноді посидіти на березі — просто так, без вудки, хоч і вмів сплести її з кінської волосіні. але він руками ловив рибу, і то небагато, а раки витягав ногою: вони чіплялися йому за пальці».«село подейкувало, що планетник знається з водяником, русалками, що він заодно з лісовиками і лісовками, що його слухається польовик. він схотів, то міг би обернутися у вовкулаку». «хліборобство — його святе ремесло. за чепіги, він скроплював борозну потом». « любов зростала до землі. її з нього не виторгнеш. любов до землі клалася в скиби й покоси. і й земля повірила йому — його великій любові і його великому терпінню. і вона роз­крилася перед ним. пустила його у свою душу, бо він узяв її у свою, не як скарб і надбання, а як честь і красу».