Твир опис на тему вулиця на якій я живу на 24 речення в художньому стили

Вулиця, на якій я живу

Правда це чи ні, але кажуть, що на характер людини впливає вулиця, на якій він виріс. Ті порядки, закони чи просто звичаї, які існують чи навіть в яких брав участь на вулиці, назавжди залишаються в твоєму серці і ще десь глибоко в підсвідомості. Це дуже легко і дуже складно пояснювати. Спробую пояснити, те що легше. Є вулиці авторитетні, є давні чи нові, є центральні чи периферійні. Мені здається, багато залежить навіть від того, чи ходить по вашій вулиці трамвай, тролейбус чи маршрутка. Це все впливає на нас, але в який б — то навряд слід пояснювати. А чи варто? Нехай все залишиться такою собі романтичною таємницею у наших душах.

Я народився і виріс на вулиці Бойовій. Мабуть, навіть таксисти не знають, де вона розташована. Це Дзержинський район, Олексіївка. Я живу в приватному секторі. Уся наша вулиця — то суцільні маленькі одноповерхові (рідко двоповерхові) будиночки і місцями хатинки. Взагалі, уся Олексіївка така. Але ближче до вулиці. Назва її, Бойова, трактується легко. У часи другої світової війни тут відбувалися численні бойові дії. Поруч знаходилося, як кажуть старі бабусі, навіть німецьке кладовище. Одразу після війни, район почав заселятися і назви вигадувалися дуже прості: Армійська, Штурмова,. Піхотна, Артилерійська, Бойова.

Моя вулиця дуже красива. Це я кажу не лише тому, що вона моя, а й тому, що це справді так. У нас кожна вулиця має свою особливість: на одній квітнуть каштани, на іншій — яблуні. А, на нашій — абрикоси. Якби вулиці називали пізніше, то назви Абрикосова їй би не уникнути. Впродовж усієї вулиці ростуть абрикоси. Ледь не біля кожного двору. І коли на початку літа дерева цвітуть білими пелюстками, все навколо здається білим, наче це рай. Також наша вулиця має сквер — і там цих дерев безліч: абрикоси, вишні, каштани, сливи, клени, тополі. Але не в цьому головна його особливість. І навіть не в тому, що там часто збираються мешканці вулиці. Для мене він частка тієї території, де минуло моє дитинство. Саме там я ходив ще малечею з батьками, туди я просився погуляти, там бігала більшість дітей нашої вулиці. То були часи, коли я був найщасливішою людиною всесвіту. Я не мав проблем, складних обов'язків, ми всі — діти — робили те, чого бажало серце. Ми були такими безтурботними. У цьому сквері ми проводили цілий день, а якби вночі не хотілося спати, то і ніч. Піжмурки, футбол, ще якісь ігри, назви яких вже не пам'ятаю, — це все приваблювало нас, роблячи щасливими.

Калино моя, україно! рука грози сваволить в гілках твоїх – струнах, гуде бандура. говорить бандура про те, що жива єси і житимеш вічно в лунких солов’яних бурях. і. жиленко нас із дитинства вчать любити свою батьківщину. ми любимо її, бо ми тут народилися, живемо, навчаємося, працюємо. справжній патріот своєї батьківщини ніколи її не зрадить, не кине в тяжку хвилину. наша батьківщина – це україна. я люблю свою країну, хоча жити в ній не так уже й легко. але всі ми віримо, що настане той час, коли україна розквітне. так, багато лиха зазнала наша люба україна. історія українського народу героїчна. він падав і знову підіймався, оборонявся, боровся, будував, орав. наш народ створив дивовижний світ пісень, легенд, казок. він тисячі років уже пише свої книжки, розповідає про своє минуле. йому пророкували загибель, принижували, глумилися з нього, але він жив, мислив і творив, зберіг свою землю, мову, історію та культуру. хіба ж можна забути про голодомор 1932-1933 рр., про війну з німеччиною, про катастрофу на чорнобильській аес? але все це наш народ витримав, бо він дуже сильний. ми ніколи не забудемо, як страждала україна в роки вітчизняної війни. багато загинуло українців у боротьбі з гітлерівськими загарбниками. ми знаємо своїх героїв, які загинули за наше майбутнє. у нашому місті є вулиці, які названі на честь наших героїв – земляків.  як же треба було любити свою вітчизну, що ніяке катування не зламало цих патріотів! восьмого жовтня 1944р. гітлерівські війська були вигнані з території нашої україни. це відбулося завдяки героїзму, патріотизму українського народу. український народ завжди прагнув до свободи. ніхто не зламає його, не поставить на коліна. усі ми знаємо, що першого грудня 1991р. на всеукраїнському референдумі народ підтримав незалежність україни. наша рідна україна багата й красива країна. мені довелося побувати в карпатах. там є такі чудові місця! люди приїжджають із-за кордону відпочити сюди, подивитися на величаві гори, на прозорі води гірських річок. у світі налічується сорок різних видів мінеральних вод, більшість із яких є в україні. за багатством цілющих джерел україна поступається кавказові. особливо багато їх у карпатах. а яка красива столиця нашої україни – київ! я була в києві навесні, коли буйно квітли каштани на хрещатику. мені здалося, що краще й рідніше нашої україни не може бути. я люблю і свій рідний донбас, який славиться своїм вугіллям. ми поважаємо шахтарів, які нелегкою працею примножують багатство нашої україни. якщо згадати нашу історію, то ми повинні пишатися, що в україні були такі видатні люди як мікробіолог ілля ілліч личников, конструктор ракетно - космічних систем сергій павлович корольов, природознавець володимир іванович вернадський. думаючи про нашу україну, неможливо не згадати великого українського поета тараса григоровича шевченка. поет помер понад 149 років тому, та залишається з і я вірю, скільки житиме україна, стільки житиме і великий кобзар у наших серцях, бо звертався він своїм словом до минулих, сучасних і майбутніх поколінь. шевченко дуже любив україну, її історію. з якою любов’ю він описує ріку дніпро як символ могутності, нескореності: немає в світі україни, немає другого дніпра…  відомими кобзарями, що навік уславили свої імена відданим служінням українському народові, були остап вересай, брати кравченки, гнат гончаренко, євген мовчан. закінчуючи свій твір, хочу сказати, що я ніколи не залишу свою країну, бо вона для мене, наче рідна мати. це найдорожчий куточок на нашій планеті. і тому я вважаю, що ми не повинні шукати кращого життя в інших країнах, а зробити його щасливим у своїй державі: ще не вмерли україни і слава, і воля, ще нам браття молодії, усміхнеться доля. згинуть наші вороженьки, як роса на сонці, запануєм і ми, браття