Ариана20031410

21.03.2020 12:21

Українська література

Есть ответ 👍

Смішне або пригодницьке продовження цієї історії У нашому дворі всі мріяли про кіно. Ми захоплено дивилися фільми й гадали: як у них потрапляють діти? Сусідка, котра працювала в театрі вахтеркою, якось сказала, що режисе́ри*1 часом самі бігають вулицями і вишукують дітей для своїх фільмів.
Щомиті, блукаючи нашим маленьким містом, я очікувала на запитання: «Дівчинко, хочеш зніматися в кіно?»
Я знала, що відповім не одразу. З індійських фільмів я навчилася «чарівного погляду», вартого майбутньої кінозірки, — цим поглядом я маю подивитися на режисера!
Головне — не квапитись. Стоячи вдома перед люстерком я тренувала цей погляд: заплющувала очі й рахувала: «Один, два, три...» — і тільки на «п’ять» повільно підіймала повіки та округлювала очі до неймовірних розмірів. От якщо я погляну саме так, кожний режисер одразу зрозуміє, що перед ним — талановита актриса й справжня красуня. А головне, подумає він, як вона вміє тримати паузу!
— Я зніматимусь у кіно! — повідомила я всім у своєму дворі.
«Всім» — це моїй подружці Ольці, її братові-близнюкові Сашку та Язикатій Куці (Кукою цю старшу дівчинку називали вдома, а вже у дворі до неї приліпилося ще й прізвисько).
— Та ти що?
— Ну що ви причепилися до дитини? — почула я інший
голос, і лагідна жіноча рука погладила мене по голові. — Бачите, в неї щось з очима. Бідолашна дитина! І хто ж її так злякав? Може, вона сирота, може, їсти хоче...
— Біжи, нехай мама тобі носа витре! І не тиняйся вулицями! — сказав хтось третій. — А то бабай забере...
Потім усі розійшлися.
А я зрозуміла, що то був не режисер...
Я повернулась у двір.
Близнюки й Язиката Кука все ще обговорювали переваги золотої сукні перед химерною мрією про кіно. Я гордо їх оминула й пішла додому.
Вже перед дверима свого під’їзду озирнулась і голосно свиснула крізь дірку в зубах.
З голуб’ятні здійнялися голуби.
Близнюки і Кука завмерли та здивовано глянули на мене.
— Я зніматимуся в кіно! — ковтаючи сльози, заявила я і зникла в під’їзді...