Паспорт твору Мартин боруля ​

Автор «Мартин Боруля»: І. Карпенко-Карий (Тобілевич) Рік написання: 1886 Рік видання: 1891 р. у журналі «Зоря» Літературний напрям – реалізм Літературний рід «Мартин Боруля»: драма Жанр «Мартин Боруля»:

Тема «Мартин Боруля»: зображення нестримного потягу багатих селян дорівнятися у своєму статусі до дворянства. Ідея «Мартин Боруля»: висміювання намагань простої людини вибитися у дворяни, хибно думаючи, що цим можна винищитися над іншими.

ПАСПОРТ ТВОРУ

Рід літератури «Мартин Боруля»: драма.

Жанр «Мартин Боруля»: трагікомедія (комедія в 5-ти діях — так визначив жанр твору автор),

Тема «Мартин Боруля»: сатиричне зображення заможної верхівки села, що в гонитві за дворянсь­кими привілеями ігнорує здорові моральні норми.

Ідея «Мартин Боруля»: утвердження думки, що гідність людини визначає не належність до приві­лейованого соціального стану, а чесна праця, простота і щирість у стосун­ках з людьми; смішна та людина, яка соромиться бути собою, захоплюєть­ся фальшивими цінностями, з усіх сил намагається пристосуватися до швидкоплинної моди.

Художній напрям «Мартин Боруля»: реалізм.

Дійові особи: Мартин Боруля, заможний хлібороб, його дружина Палажка, син Степан, донька Марися; Гервасій Гуляницький, багатий шляхтич, його син Микола; Націєвський — реєстратор з ратуші; повірений Трандалєв; Протасій Пе- ньонжка, Матвій Дульський — чиншовики; Омелько, Трохим — наймити Борулі.

Сюжет, композиція «Мартин Боруля»: комедія в 5-ти діях. Події відбуваються протягом кількох тижнів.

В основу сюжету твору покладено невигадану анекдотичну історію гонит­ви селянина за дворянством і втрати надії на нього через прикрий недогляд, допущений писарем у минулі часи, — розбіжність в одній-єдиній літері прізвища. Сюжет комедії «Мартин Боруля» письменник побудував на фак­тах з життя родини Тобілевичів: батько драматурга, який тривалий час служив управителем поміщицьких маєтків, вирішив домогтися визнання свого роду дворянським. На це витратив чимало часу, але марно — дворян­ство не було доведено, оскільки прізвище в старих документах було Тебілевич, а в нових — Тобілевич. Карпенко-Карий використав цей факт, аби висміяти намагання простої людини вибитись у дворяни, хибно думаючи, що цим можна в чомусь вивищитися над іншими.

Розв’язка — гостро драматична. Мартин скрізь зазнає поразки, і, нарешті, одна літера в прізвищі (Боруля — Беруля) кладе край його змаганням за дворянське звання: рід Мартина не визнали дворянським.

Сюжет твору (своєрідна, яскраво національна версія відомої комедії Мольєра «Міщанин-шляхтич») становлять гумористичні сцени із життя замож­ного хлібороба Мартина Борулі, який домагається втрачених дворянських прав. Щоправда, у Мольєра моралізаторство має абстрактно-повчальний характер, а в Карпенка-Карого воно спрямоване проти конкретних побуто­вих і соціальних явищ, поданих у національному художньому зрізі. У цьо­му, до речі, одна із суттєвих відмінностей між творами класицизму («Міща­нин-шляхтич») і реалізму («Мартин Боруля»),

Сповнені іронії, а іноді й сарказму сцени, у яких Боруля намагається завес­ти у своєму домі «дворянські порядки». Комізм тут досягається через ра­зючу невідповідність між давно усталеним життя селянина- хлібороба й омріяною панською шляхетністю.

Проблематика «Мартин Боруля»:

людської гідності, усвідомлення того, що щастя не в чині або посаді;

праці як духовної потреби і джерела матеріального статку;

батьків і дітей;

меншовартості;

кохання і сімейного щастя.

Примітки: Драму було надруковано у львівському журналі «Зоря» 1891 року. Завдяки добродушному народному гумору, упізнаваності, психологічній перекон­ливості образів, гострій злободенності проблематики п’єса ось уже понад сто років з успіхом іде на сценах вітчизняних театрів.