Прочитайте стихотворение В.Степанова. Какой лексический материал произведения требует особого внимания со стороны педагога? Какую работу с данными средствами языковой выразительности необходимо провести в процессе чтения данного произведения? В лесу осиновом

В лесу осиновом
Дрожат осинки.
Срывает ветер
С осин косынки.
Он на тропинки
Косынки сбросит -
В лесу осиновом
Наступит осень.

«хіба ревуть воли, як ясла повні? » — перший соціально-психологічний роман української літератури, результат тривалої копіткої праці панаса мирного та його брата івана білика. темою твору є зображення села в пореформений період. власне, і. білик запропонував п. мирному поглибити соціальний аспект і психологічно вмотивувати вчинки головного героя чіпки варениченка. роман мав шість редакцій і в кожній із редакцій зазнавав вдосконалення як з боку ускладнення композиційної побудови, так і з боку змалювання образів. твір вирізняється широкою історичною панорамністю зображуваних подій і має п’ять провідних сюжетних ліній, які органічно переплітаються між собою: рід та життя чіпки, рід максима ґудзя, грицько та його дружина христя, пани польські, історія села піски. усі провідні й другорядні сюжетні лінії обов’язково мають вихід на основну — чіпки варениченка — і ніби доповнюють, підсвічують її. усі події, викладені в романі, мають невипадковий характер, бо тільки з усієї сукупності ситуацій і характерів можна зрозуміти, в яких умовах зароджувався, формувався і зазнавав змін характер головного героя.

історія чіпки варениченка показана аж від четвертого коліна. надзвичайно детально змальовують автори і дитинство хлопця. чіпка був розумним дитям, але якимось невеселим, вовчкуватим, тихим. не раз у тексті акцентується увага на його погляді — то палкий, то «бистрий, як блискавка», а то й хижий. чіпка для дітей був «виродок». і запам’ятав він це на все життя. ховаючись від глузування в обіймах і казках баби оришки, хлоп’я чітко для себе усвідомило, що то люди погані, що все «через людей… все то винні люди! » зростаючи самотнім, фактично тільки в товаристві баби оришки (бо мати, хоч і любила його, проте часто сварила й била так, що синці не сходили й по місяцю), чіпка рівняв «казку до життя, а життя до казки». а то, мабуть, теж наклало відбиток у дорослому житті, бо так і залишився варениченко поза межами суспільства, не вміючи і, головне, не бажаючи пристосовуватися до нього. малий чіпка занадто швидко ставав дорослим, відчуваючи несправедливість, «і прокидалася невеличка злість у його невеличкому серці, росла виростала — і сторонився він людей далі та далі…»

одна з найголовніших рис, яка притаманна йому генетично, зростала в ньому й досягла величезного розміру, — це абсолютне невміння прощати. ще давно в дитинстві в його серці заворушилося щось лихе, «недобре, невпокійне… розбуджене, воно не давало йому забутися, ніколи не прощало нікого, коли бачило яку помилку…» чіпку характеризує й абсолютна невпинність у власних бажаннях. і хоч зрозуміло, що у свій час «бозя» став безоким виключно через дитячу дурість, але та божа сліпота відносно чіпчи-ної долі стала роковою.

головний герой не боїться нікого й нічого. але найстрашніше те, що в голові чіпки міцно залишилась, ніби аксіома, думка: «винуваті люди». безперечно, надзвичайний вплив на формування такої суперечливої особистості, як чіпка, чинило суспільство, ті умови, в яких він виріс, а також наслідувані риси характеру. але ж убивство невинних людей, а тим більше дітей, виправдати не можна нічим. надзвичайно психологічно напруженим, страшним є епізод, коли у двері хати варениченка стукає мале дівча в закривавленій сорочці, яке встигло втекти від убивць. а один із тих убивць чіпка. дізнавшись цю жахливу новину галя скрикує: «так оце та правда? ! оце ! » виходить, що правдолюбець, борець за справедливість вирізав усю родину! адже це звучить дико. не витримує цього дружина чіпки, не дочекається й із сибіру свого сина мотря.

попри очевидну соціальну й психологічну проблематику твору, можна говорити й про філософське осмислення життя чіпки, оскільки перш за все власна безвідповідальність призводить головного героя та близьких йому людей до трагедії. доросла людина, в якому б середовищі вона не зростала, який би характер не мала, не повинна перекладати свою відповідальність на когось, і тоді її внутрішня сила ніколи не стане «пропащою».