До ть будь ласка.
твір на тему " Романтичний герой Д. Байрона "

Джордж Гордон Байрон — уособлення романтизму не лише у творчості, а й в особистому житті. Усе своє життя він був в одній і тій самій ситуації, яка ніби підказувала тему його творчості,— зневажена, закута сила, понівечена краса, самотність серед людей, навіть близьких і рідних. Байрон був дуже гарним, але кульгавим від народження, мати дуже любила його, але мучила своєю любов’ю. Рід письменника був давній, пов’язаний ще з англійськими і шотландськими королями, але маєток і титул Байрони отримали лише в XVI столітті, а в XVII cтолітті англійська буржуазна революція призвела до занепаду роду. Усе це сформувало особистість поета і теми його творчості.

Перша поетична збірка викликала гострі критичні зауваження сучасників. Байрону дорікали, що його вірші схожі на багато інших. Але відповідь молодого поета на цю критику представила справжнього Байрона, суперечливого, гордого, самотнього, щирого і пристрасного. Саме ці риси характеру поета визначають і його романтичного героя, який уперше постав перед читачем у поемі «Паломництво Чайльд Гарольда».

«Паломництво Чайльд Гарольда» за жанром — щоденник, який пишуть дві особи: головний персонаж і сам автор. Герой поеми після перших рядків автобіографічного характеру стає лише ім’ям, його витісняє автор, дистанції між ними майже немає.

Незадоволеність дійсністю, прагнення пізнати людей, життя, знайти в ньому своє місце, випробувати свої духовні можливості і сили — це цілі паломництва Чайльд Гарольда, які близькі самому Байрону.

Смуток і розчарування Гарольда не залежать від його скривдженого самолюбства, сімейних конфліктів, нещасного кохання та інших особистих мотивів, які відіграють немалу роль у його попередників у літературі. Герой Байрона не розпочинає боротьбу із суспільством, але його бездіяльність і споглядання — це не позиція пасивності. Головна риса Чайльд Гарольда як художнього образу — його незавершеність, герой покликаний відобразити момент пробудження самосвідомості людини нового часу, яка починає відчувати на собі й у світі, що її оточує, наслідки історичних змін і усвідомлювати трагічні протиріччя, які були характерною рисою сучасності. Байрон задає питання про причини суспільних вад, національного занепаду, замислюється над протиріччями і загадковістю історичного процесу, але висловлює глибоке незадоволення і собою і розмірковує над значенням своєї творчості.

Ліричний герой Байрона відчуває «світову скорботу», тому що жага життя, могутні сили, приховані в людині, не мають плідного виходу. Цей герой палко і щиро сприймає реальність, але сама реальність гнітить його. І він постає проти всього світу, відстоюючи своє право на внутрішню індивідуальну свободу, насамперед свободу почуттів. Таким настроєм пройнятий вірш «Душа моя похмура». Відчуття «світової скорботи» — головний мотив вірша. Ліричний герой звертається до співця з дивним проханням: заспівати таку пісню, щоб душа розридалась. «Я хочу сліз!» стає своєрідним рефреном, в якому звучить виклик. І тільки кінцівка вірша пояснює, чому виникає таке дивне бажання. «Я хочу сліз, бо серце розірветься від страждань». Ліричний герой розуміє, що позбавитися життєвих страждань він не зможе, а сльози, можливо, принесуть хоч на деякий час полегшення.

Такий романтичний герой виявився близьким багатьом поетам. Тому твори Байрона перекладали різними мовами, і навіть виник тип поведінки людини, який одержав назву «байронізм».

Ліричний герой Байрона виник за певних історичних умов і віддзеркалив основні проблеми свого часу, пробудження в людині відчуття своєї неповторності, свого права на власні думки і почуття. Такий герой не знає ні причин «світової скорботи», ні як її позбутися. І він залишає за собою право не ховатися від неї, а вистраждати її.



Михаил юрьевич лермонтов в своем романе «герой нашего времени» отобразил 30-ые годы 19-ого века. это были достаточно сложные для всей страны времена. всего несколько лет миновало после подавления царскими войсками восстания декабристов. тогдашний правитель николай i решил сделать из страны казарму, и за малейшие попытки проявить свободомыслие мгновенно и беспощадно преследовались и карались. ведущим персонажем романа «герой своего времени» является григорий александрович печорин, молодой офицер, в возрасте двадцати пяти лет .на некоторых страницах романа автор описывает внешность героя: «… он был такой тоненький, беленький, на нем мундир был такой новенький», тем самым, указывая на некое сходство внешности с характером. судьба григория печорина оказалась трагичной. он был выслан из петербурга за какую-то «» на кавказ. григорий путешествует по миру, а по возвращению из персии домой, умирает. за все это время он достаточно много пережил сам и во многом повлиял на жизнь окружающего общества. за свою непродолжительную, но интересную жизнь печорин разрушил множество человеческих судеб – княжны мери лиговской, бэлы, веры, грушницкого… герой романа не может найти своего места в жизни именно из-за своего равнодушия к людям. возможно, григорий уже действительно не способен чувствовать. сам печорин оправдывал свои поступки, так как считал, что его участь была таковой с самого детства. также он считал, что на его лице многие рассматривали признаки дурных свойств, которых, по его мнению, не было. именно поэтому григорий стал скрытным, злопамятным, завистливым, научился обманывать, ненавидеть.… сделался нравственным калекой. печорина можно назвать весьма волевым и неординарным человеком. он быстро и верно судит о людях, а также о жизни в целом. печорин никогда не считался с чувствами и переживаниями других людей. вполне ясно можно сказать, что поступки этого человека эгоистичны. я думаю, что, родись он в другое время, григорий смог бы реализовать свои таланты. не случайно именно этот человек занимает центральное место в галерее образов «лишних» людей. но с другой стороны, печорин – это герой своего времени, так как в трагедии его жизни отразилась трагедия целого талантливого поколения людей, которые не смогли найти себе достойного нужного примечания.