Оудь пUBIК ЖИва! (. пули). UDU ULULL
ним словничком.
(3 підручника).
схованка людського духу писав класик нашої літератури Панас Мирний
Витлумачте лексичні значення слів душа, дух, духовний. Звіртеся із Тлумач-
Назвіть норми літературної мови, яких ви дотримували, виконуючи вправу.
Поясніть слова поета Бориса Олійника «І тільки Слово береже в основі
безсмертя української душі».
9.
Прочитайте. Використовуючи подану в реченнях інформацію,
складіть пам'ятку «Дотримуй норм літературної мови!» (із 5-6 порад).
1. Норми літературної мови треба засвоїти й дотримуватися і
(О. Пономарів). 2. Умій слухати себе та інших з погляду нормативност
Будь вдячний тому, хто виправляє твої мовленнєві помилки. Свої
зауваження, поради та рекомендації іншим роби тактовно, делікат
(В. Іванишин, Я. Радевич-Винницький). 4. Під час читання художн
літератури мову вивчаєш підсвідомо, без виконання вправ і вивче!
правил (З журналу «Однокласник»). 5. Потрібно завжди мати
ідру
мовні словники, у яких можна знайти відповідь на будь-яке запита
(Зі словника-довідника).
Поясніть вислів «Дотримання літературних норм
не тільки ознак:
обов'язок культурної людини».
Які норми літературної мови порушуються, на вашу думку, найча
Чим це пояснити?​

         ДАВНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Говорити про мову протоукраїнських племен можна лише гіпотетично. Адже писемних пам’яток, які дійшли до нас, ще недостатньо для повноцінного дослідження мови. Безперечно лише, що українська мова є однією з найдавніших індоєвропейських мов. Про це свідчать і наявність архаїчної лексики, і деякі фонетичні та морфологічні риси, які зберегла наша мова протягом віків. Давність української мови доводили ряд вітчизняних та зарубіжних учених: Павел Шафарик (Чехія), Міхал Красунський (Польща), Олексій Шахматов (Росія), Агатангел Кримський (Україна) та інші. Порівнюючи лексику української мови з лексикою найдавнішої мови — санскриту (Стародавня Індія), вчені виявили, що із кожних ста слів сорок мають однакове значення й вимову (кров, тато, земля, літо тощо).

Спільнослов’янська мова сформувалася на базі індоєвропейської, первинною основою якої були споріднені племінні діалекти періоду кам’яного віку, що характеризувалися близькістю лексичного складу, фонетичної системи і граматичної будови. Про давність української мови свідчать і реліктові фольклорні твори, особливо календарно-обрядові пісні (наприклад, «А ми просо сіяли…»). Олександр Потебня, відомий вітчизняний мовознавець, стверджував, що українські веснянки й колядки існували ще в I тисячолітті до нової доби.

Процес формування спільнослов’янської (або праслов’янської) мови припадає приблизно на ІV — ІІІ тисячоліття до нової доби. Він був складним і тривалим, бо племінні об’єднання не тільки виникали, а й розпадалися. Наприкінці минулої доби — на початку I століття нової доби слов’янські племена розпалися на дві групи — східну й західну. А внаслідок переселення слов’ян на Балкани виникає й південнослов’янська група племен. До кінця VІ століття кожна слов’янська група починає набувати власних мовних особливостей. Це і є початок самостійного існування спільної східнослов’янської мови.

Споконвічна українська лексика характеризується такою генетично-хронологічною послідовністю: індоєвропейський лексичний фонд 6 праслов’янський лексичний фонд 6 давньоруський лексичний фонд 6 власне український лексичний фонд. У складі споконвічної української лексики виділяють такі тематичні групи слів, успадкованих з індоєвропейської прамови:

1) назви предметів і явищ навколишнього середовища (небо, земля, день, ніч, озеро, болото, вогонь, вода, дим); 2) назви рослин (дерево, береза, зерно, липа, клен, лист); 3) назви тварин (звір, вовк, бобер, лось, вівця, корова, орел); 4) назви спорідненості й родинних зв’язків (тато, батько, мати, син, сестра, дід); 5) назви органів і частин тіла людей і тварин (череп, мозок, око, рука, серце); 6) назви житла, знарядь праці, продуктів (дім, двері, мед, сіль, колесо, вісь, жорна); 7) назви дій, станів, процесів (жити, іти, їсти, стояти); 8) назви на позначення господарської діяльності людини (копати, орати, місити); 9) назви якостей (білий, рудий, жовтий, довгий, короткий); 10) назви чисел (один — десять, сто, тисяча) (3 кн. « Сучасна українська літературна мова»).