Скласти план С.Черкаснька"Воронько"

ответ:Старий конюх Антип поставив біля ясел дві цеберки води. Жалібно дзенькнули залізні дужки, й вода хлюпнула через вінця на вкритий соломою дерев’яний поміст низенької, тісної, підземної стайні. Старий колишній шахтар плюнув спересердя й почав замішувати палицею полову, хлюпаючи на неї пригоршнями холодну воду.

Воронько відступив од ясел на повід і все тягся до цеберки з водою.

— Ну-ну, підождеш, за шию не капає,— бурчав під ніс Антип.— Знаю, що кортить. Та ба, виходить, таке правило, що не можна.

— Гу-гу-гу-гу!—тремтів ніздрями Воронько. Широко розплющивши свої ласкаві зчорна-сині очі й нашорошивши вуха, він повертав голову то до діда, то до цеберки.

— Стривай-стривай, замішаю, тим часом ти прохолонеш трохи,— провадив своєї дід.— Небійсь, набігався за півдня?.. А то ж як?.. Зробити, товаришу, пів-упряжки — то не люльку викурити. То-то-бо й є. Упрієш, ого! ще й як упрієш. Ти думаєш, дурна голово, Антип не знає? Знає він добре... Дід Антип, голубе, бачив смаленого вовка, був під конем, був і на коні. А теперь ось, скажемо, й знов під конем — навряд уже чи й видряпається з-під нього. Куди там!.. А колись... ого-го! А ти думав як? Він, голубе, був колись не конюхом, а забойщиком, справжнім забойщиком. Краще од нього ніхто, було, не врубає вугілля. А тепер що Антип?.. Пху! абищо — конюх...

Довго ще бубонів дід, стукаючи палицею в дно ясел. Потім він обтер полою руки, витяг з кишені кисет і почав набивати люльку. Воронько нарешті переконався, що все їдно, поки дід не схоче, води не нап’єшся, й заспокоївся, похнюпившись.

Сумно... Ледве миготить на землі біля ясел мідяний каганчик, то притухаючи зовсім, то часом розгоряючись. Чорна кептяга розходиться від нього у вогкому теплому повітрі й сивим димком сповняє стайню. Чорна химерна дідова тінь нешвидко коливається на стіні, на густо поставлених дубових стовпцях, сягає до стелі з таких самих поперечок, з білими пухнатими плямами біля щілин: то розрісся слизький мох — єдина рослина в підземнім царстві пітьми.

Тиша... могильна... Глухо лунають — може, далеко, а може, й близько — стукання шахтарського кайла об тверде, як камінь, вугілля; лусне, як з пістоля стрельне, дубова поперечка під страшенною вагою землі; з грюканням, брязкотом, тупанням промайне повз стайню партія вагончиків з чорним, виблискуючим іскорцями, вугіллям — і знову все затихне, тільки й чути, як набридливо, не вгаваючи, бринить по рівчаках під стінами продольної вода.

Жили були кіт та собака. І жили вони погано, постійно сварилися. Одного разу трапилася з ними така пригода.Кіт  з"Їв у господині сметану. А господиня зібралась його наказати. Стало жалко собаці котика, та і вірішил він зробить щось ще поганіше, щоб господиня забулася про те, що зробив котик. І він придумав ось таке. Він стягнув со стола великій шмиаток м"яса, та и побіг з ним по селу. Господиня побачівши таке-побігла за собакой, а котик тим часом піджидав собаку в околиці села. Собака добіжав и пригостив котика смачним м"ясом. Так вони стали жити в мирі

Михайлик, його мати та батько, дід і баба, попова наймичка мар’яна, дівчина люба, кобзар левко, майстер на всі руки дід дем’ян, ну і, звичайно, дядько себастіян — це полюс добра. а полюс зла — улізливий кар’єрист юхрим бабенко, «скупий рицар» дядько володимир, дядько сергій з його «темною душею»… джерело  довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua