Придумати казку що добро беремагає зло

Жили- були старий зі старою . старика звали тимофієм , а стару - фросею . хороші були люди похилого віку. всі їх поважали. та ось біда - не було у них дітей. важко стало жити людям похилого віку . ось раз , коли не спалося їм вночі , і каже старий: - були б у нас внучка і внучок . з онуком ми б майстрували небудь. а ти б з онукою в'язала , готувала , прала - так! добре б було! - відповідає йому стара. тут бачать люди похилого віку: величезний вогненна куля рухається на них. шар переливався різними кольорами , крутився і завис прямо над головами людей похилого віку. раптом куля каже: - так значить , онука й онучку хочете ? ! злякалися старики , дар мови втратили. першим отямився дід і каже: - хотілося б а стара вторить : - так , дуже хочемо - вєнєчка і манечку . - знаю я , що люди ви добрі, хороші . вам , - говорить кулю. - ви повинні лягти спати , а на сході сонця три рази сказати вголос і про себе такі слова: «сонце ясне , послухай! ти на небі яскравіше гори да нам дітей ! »потім посадіть цю квітку в горщик. наступного дня побачите кішку - не лякайтеся і не проганяйте її . а що буде далі - дізнаєтеся потім. сказав так кулю і зник. зраділи старики чуду такому і лягли спати. вранці , тільки сонечко показало перший промінчик , вийшли старики у двір і кажуть: - сонце ясне , послухай! ти на небі яскравіше гори да нам дітей ! посадила стара квіточку в горщик. і сіли вони чекати , що ж буде .   і вірно - наступного дня з'явилася смугаста кішка. одна смужка - коричнева , інша - . кішка муркотала тихесенько , ніжно , немов заколисувала , терлась про ноги строків нагодували старики кішку і стали з нею жити. стали старики помічати , що і сил у них додалося і будь-яку справу їм стало по плечу. старик по двору працює , баба в будинку ється. худібку прикупили . все б добре, та от діточок як не було , так і немає. тут-то і сталося диво. народилися у кішки кошенята , та такі миленькі , такі гарні , що ні в казці сказати, ні пером описати. один біленький , а інший чорненький . та ось біда - кішка зникла так само раптово , як і з'явилася. довелося виходжувати кошенят старій зі старим. одного разу вночі почули старики дитячий плач. прокинулися і бачать : замість кошенят на килимку лежать два маленьких дитинку - хлопчик і дівчинка. заплакали старики від радості , схопили дітей і стали з ними жити - поживати та добра наживати . ростуть веня з манею не по днях , а по годинах ! венечка богатирем стає , всіх захищає , а особливо тварин любить - кішок бездомних збирає , в образу не дає. разом з дідом будиночок їм збудував. а манечка доглядає за кішками - годує їх , прибирає за ними , грає з кошенятами . а красуня яка росте - всім на заздрість. жила в селі бабка одна. злюща - презлющая любила тільки доньку свою - марфу . марфа була лінива , негарна , зла , заздрісна . як побачить манечку - злитися починає - на матір лається , ногами стукає , просить , щоб очі її не бачили сусідської дівчинки. от і вирішила бабка насолити людям похилого віку якось вночі поклала всіх кошенят в мішок та забрала в ліс. прокинулися веня з манею - ні кошенят , немає і кішок. порожній будиночок варто. заплакали вони , а люди похилого віку заспокоюють: - не плачте , діточки наші родимі , сльозами горю не . ходімо шукати кошенят в ліс. чи довго чи коротко йшли , настала ніч. лягли всі відпочити під ялинку . а опівночі освітило небо , як вдень , і з'явився над головами куля світиться . старики навіть не прокинулися , а хлопці схопилися на ноги , злякалися . а куля каже: - не лякайтеся . ідіть за мною. опустився кулю на землю і покотився по стежині. побігли хлопці за ним. підкотився кулю до величезної прірви і зник. що робити ? розправив тут плечі веня , обхопив дуб руками , вирвав з коренем і поклав поперек прірви. взяв сестричку на руки і переніс на інший бік. а тут до них кошенята біжать , мяучат , мами поряд з ними , тремтять все - замерзли , зголодніли. задумалися хлопці , як пояснити кошенятам , що треба йти додому за господарями. а тут самий маленьке кошеня каже людським голосом : - ведіть нас додому. здивувалися діти да зраділи і пішли через прірву тихенько , а кошенята за ними. мами -кішки ледве встигають за своїми діточками . по дорозі забрали строків і вирушили в село. кошенята навперебій розпові , що з ними трапилося . прийшли в село. побачила марфа всіх живими і здоровими , розлютилася дужче і втекла , куди очі дивляться. бабка за нею. кошенята проводили злюк до околиці , лапками їх лякають , ніби подряпати хочуть. так і стали жити всі разом - люди похилого віку, дітлахи і кішки з кошенятами . а куля іноді вночі прилітав подивитися , чи все у них в порядку. тут і казці кінець , а хто слухав - молодець

Жюль габриэ́ль верн   (фр.  jules gabriel verne ;   8 февраля  1828 года ,  нант ,  франция   —  24 марта  1905 года ,  амьен ,  франция )  — французский и писатель, классик  приключенческой , один из основоположников жанра  научной фантастики . член  французского общества . по статистике юнеско, книги жюля верна занимают второе место по переводимости в мире, уступая лишь произведениям  агаты кристи[6] .