Alle963

02.10.2020 19:05

Українська мова

Есть ответ 👍

Виписати вигуки, які є в тексті

Ішли лугом, понад мілким озерцем, де трави і лоза вилягли в один бік — їх похилила повінь, вдихали запахи болотного зілля, одквітлої лози, материнки. Майже з-під самих ніг вилетіли дві качки, — по очах різонуло фіолетово-синім, і Дащенко на мить відчув, що і його мовби рвонуло вгору, туди, де краяли небесну голубінь свистючі крила. Стежечка повела їх угору, між піщані кучугури, порослі лозами й молоденькими, років чотири тому посадженими соснами. Вони зупинилися на горбі, розглядалися. Позад них громадилися ще більші кучугури, цілі піщані гори, за ними темно-зеленою хмарою вставав сосновий бір, праворуч за кущами верболозу синіла затока, над нею мрів дубовий лісок — дубки маленькі, як завше в тих місцях, де близько приступає вода, але міцні, корячкуваті. Посеред Десни — острів. Власне, острова не було видно, вставала лише зелена піна верболозів, що налягли на воду, а вона грала їхнім пружним віттям. Здавалося: острів пливе. Гплив понад островом, наповнював увесь р дзвоном, ляскотом, свистом, щебетом голосний спів...

У якийсь момент острів затихав. Але тиша німувала недовго, її проламував найнахабніший, найсміливіший, найбезталанніший голос. Мабуть, володар того голосу знав, що в інший час його ніхто не слухатиме. «Дзінь-дюр, дзінь-дюр-тьох», — оце і вся пісня. Поспішливо обзивався в другому кінці острова інший, трохи вдатніший, але теж невисокого польоту співак. Мабуть, брався вчити нездару. «Тьох-тьох, дзінь, лясь-лясь». Тоді враз, мабуть ображені, зривалися кілька... Тут перемішалися всі школи, тут змагалося безліч напрямків. І аж тоді, десь посередині острова, мабуть, на білій грушці, озивався справжній маестро. І хоч на ту мить острів дзвенів од співу, його пісня не губилася. Він озивався мовби ліниво, знехотя: тіох-тіох. Тоді захоплювався, віддавався на волю власного співу й бив у небо дзвінко, аж вставала в берегах луна: тіур-тіур-тіур, фіть-фіть-фіть, лясь-лясь-лясь-лясь! І цим останнім звуком запечатував вуха. — Народний! — сказав Ратушний, і Дащенко посміхнувся.