ЛЮДИ Проаналізуй, якою в спогодах ліричного героя постала мати поезія пісня про рушник

Відповідь:

Ліричний герой поезіï з великою теплотою згадує свою матір.

Автор цим твором порушує питання дитинства, а також прощання з батьків­ською хатою та материнську тривогу за долю власної дитини.

Ліричний герой з великою теплотою згадує рідну матір, її безсонні ночі над колискою сина, її намагання прилучити дитину до всього прекрасного, людяного, її сокровенне бажання бачити свою дитину щасливою, не обійденою долею. Ненька дарує синові рушник, вишиваний як символ життєвої дороги, на якому оживає «і дитинство, й розлука, й материнська любов».  Проте головним у поезії є образ найближчої і найсвятішої для кожної людини — образ матері. Її серце сповнене безмежної любові до дитини, і цю рису душі поет передає економними, але надзвичайно місткими деталями: незрадлива ласкава усмішка, бо матір уміє і прощати, і наставляти, і жаліти; засмучені очі, бо рідна ненька відриває від свого серця дитину, посилає її у широкий і бентежний світ, «в дорогу далеку», на якій будуть і радість, і смуток, і печаль.

Та, ой, як крикнув же та козак сірко. та, ой, на своїх же, гей, козаченьків: «та сідлайте ж ви коней, хлопці-молодці, та збирайтеся до хана у гості! » та туман поле покриває. гей, та сірко з січі та виїжджає. гей, та ми думали, та ми ж думали. що то орли та із січі вилітали, — аж то військо та славне запорозьке та на кримський шлях з січі виїжджало. та ми ж думали, ой, та ми ж думали, та що сизий орел по степу літає, — аж то сірко на конику виїжджає. гей, ми ж думали, ой, та ми ж думали, та що над степом та сонечко сяє. — аж то військо та славне запорозьке та на вороних конях у степу виграває. та ми думали, ой, та ми ж думали. що то місяць в степу, ой, зіходжає, — аж то козак сірко, та козак же сірко на битому шляху на татар оступає.