Чому рівень рисьменнлсті в Україні був нижчим ніж у Європі​

Объяснение:

Захисників режиму царського самодержавства зовсім не бентежила наявність мільйонів неписьменних в країні, оскільки вони вважали, що освіта породжує небажане для властей вільнодумство. В 1910 р. на Україні рівень письменності населення був нижчим середнього для всієї Європейської частини Російської імперії показника - 30%.

На 1000 чоловік населення в початкових, неповних середніх і середніх школах тут навчалося всього 67 учнів. Навіть початкову освіту вдавалося здобути лише незначній частині дітей трудящих. У Київському учбовому окрузі, до складу якого входили п'ять губерній, відвідувало школу лише 10 % дітей шкільного віку. Не кращим було становище і в інших учбових округах.

В 1914-1915 рр. на території України, що входила до складу Російської імперії, налічувалося всього 452 середні школи, в яких навчалось 140 тис. учнів, та 19 вищих навчальних закладів, в яких навчалося 26,7 тис. студентів.

Не кращим було становище народної освіти й на українських землях, що входили до складу Австро-Угорської імперії. Тут рівень її розвитку був набагато нижчим ніж в інших провінціях країни. На початку XX ст. з 6240 сіл Галичини 2214 не мали початкових, а 981- будь-яких шкіл. Середніх шкіл на всю Галичину налічувалося 49, і лише в чотирьох із них навчання велося українською мовою. На Буковині існувала лише одна українська гімназія. В Закарпатті ж навіть у початкових школах навчання велося угорською мовою.

На всій території України не було жодного вищого навчального закладу з українською мовою викладання, жодної української школи, що перебувала б на державному утриманні. Подібна політика царизму щодо української мови, як мови навчання, переслідувала далекосяжні цілі - душити розвиток української прогресивної культури в самому зародку. Навіть після скасування у буремні дні революції 1905-1907 рр. заборонних указів 1863, 1876, 1881 рр. щодо видання книг, показу театральних вистав та проведення інших культурно-освітніх заходів українською мовою, царизм так і не дав дозволу на запровадження навчання в школах України рідною мовою.

Характеризуючи згубну політику царизму щодо народної освіти на основі узагальнення власних вражень, добутих протягом багаторічного періоду вчителювання у селах України, письменник-демократ С. Васильченко писав у 1911 р. на сторінках київського педагогічного журналу «Світло»: «Школа з нерідною мовою, з чужими по духу вчителями тільки по великій незрозумілості може зватися народною. Сумною і самотньою будівлею стоїть вона серед рідних сіл; круг неї шумить своє життя, народна пісня, мова, народний гумор б'ються у вікна, в двері, в щілини до неї, але в школу не хочуть пустити їх. Немає місця в їй живій мові.

микела́нджело буонарро́ти, полное имя  микела́нджело ди лодо́вико ди леона́рдо ди буонарро́ти симо́ни    6 марта  1475,  капрезе  —  18 февраля  1564,  рим  — итальянский  скульптор,  художник,  архитектор,  поэт,  мыслитель. один из крупнейших мастеров эпохи  возрождения[⇨]  и раннего  барокко. его произведения считались наивысшими достижениями искусства возрождения еще при жизни самого мастера. микеланджело прожил почти 89 лет, целую эпоху, от периода  высокого возрождения  к истокам  контрреформации. за этот период сменилось тринадцать  пап римских  — он выполнял заказы для девяти из них. сохранилось много документов о его жизни и творчестве — свидетельства современников, письма самого микеланджело, договоры, его личные и профессиональные записи. микеланджело также был первым представителем западноевропейского искусства, чья биография была напечатана еще при его жизни.

среди самых известных его скульптурных работ — «давид», «бахус», «пьета», статуи «моисея», «лии» и «рахили» для  гробницы папы юлия ii.  джорджо вазари, первый официальный биограф микеланджело, писал, что «давид» «отнял славу у всех статуй, современных и античных, греческих и римских». одним из самых монументальных произведений художника являются фрески  потолка сикстинской капеллы, о которых  гёте  писал, что: «не увидев сикстинской капеллы, трудно составить себе наглядное представление о том, что может сделать один человек». среди его архитектурных свершений — проект купола  собора святого петра, лестницы  библиотеки лауренциана, площадь кампидольо и другие. исследователями считается, что искусство микеланджело — это искусство, начинается и завершается изображением человеческого тела.

гений микеланджело наложил отпечаток не только на искусство возрождения, но и на всю дальнейшую мировую культуру. деятельность его связана в основном с двумя итальянскими   — флоренцией и римом. по характеру своего дарования он был прежде всего скульптор. это ощущается и в живописных работах мастера, необычайно богатых пластичностью движений, сложных поз, отчётливой и мощной лепкой объёмов. во флоренции микеланджело создал бессмертный образец высокого возрождения  — статую «давид» (1501—1504), ставшую на многие века эталоном изображения человеческого тела, в риме  — скульптурную композицию  «пьета́»  (1498—1499), одно из первых воплощений фигуры мёртвого человека в пластике. однако наиболее грандиозные свои замыслы художник смог реализовать именно в живописи, где он выступил подлинным новатором цвета и формы.

по заказу папы юлия ii он выполнил роспись потолка  сикстинской капеллы  (1508—1512), представляющую библейскую от сотворения мира до потопа и включающую более 300 фигур. в 1534—1541 годах в той же сикстинской капелле для папы  павла iii  исполнил грандиозную, полную драматизма фреску  «страшный суд». поражают своей красотой и величием архитектурные работы микеланджело  —  ансамбль площади капитолия  и купол  ватиканского собора  в риме.

искусства достигли в нём такого совершенства, какого не найдешь ни у древних, ни у новых людей за многие и многие годы. воображением он обладал таким и столь совершенным и вещи, представлявшиеся ему в идее, были таковы, что руками осуществить замыслы столь великие и потрясающие было невозможно, и часто он бросал свои творения, более того, многие уничтожал; так, известно, что незадолго до смерти он сжег большое число рисунков, набросков и картонов, созданных собственноручно, чтобы никто не смог увидеть трудов, им преодолевавшихся, и то, какими способами он испытывал свой гений, дабы являть его не иначе, как совершенным