Розвиток подiй у новеллi Останнiй листок?

ответ: Новела «Останній листок» — історія справжньої шляхетності «маленьких людей», здатних на безкорисливі вчинки, про яких О. Генрі не втомлюється майстерно розповідати у своїх творах. Сюжет цієї новели розгортається на межі життя і смерті, у маленькій квартирі в одному з численних районів Нью-Йорка. Дві дівчини, молоді, талановиті художниці, потоваришувавши, вирішили оселитися у спільній квартирі-студії: «Студія Сью і Джонсі містилася на горищі присадкуватого триповерхового цегляного будинку. Джонсі — пестливе від Джоанна. Одна дівчина приїхала з штату Мен, друга — із штату Каліфорнія. Вони познайомилися за табльдотом у місцевому „Дельмоніко“, ресторанчику на Восьмій вулиці, побачили, що їхні погляди на мистецтво, салат з листя цикорію та широкі рукави цілком збігаються, і вирішили найняти спільну студію».

І все було б добре, але разом з похолоданням у листопаді, почалася епідемія пневмонії, яку автор у творі називає «містер Пневмонія»: «Містера Пневмонію не можна було назвати благородним старим джентльменом. Для цього підтоптаного задишкуватого бовдура з червоними кулацюрами мініатюрна дівчина, недокрівна від каліфорнійських зефірів, навряд чи була тією дичиною, на яку дозволялося полювати. Проте він напосівся на неї, і тепер Джонсі, нездатна й поворухнутись, лежала на фарбованому залізному ліжку, дивлячись крізь невеличкі шибки голландського вікна на глуху стіну сусіднього мурованого будинку»

З того часу Сью постійно дбає про подругу, яка все більше зневірюється у своєму одужанні і віддаляється від життя. Навіть лікар визнає, що медицина безсила до Джонсі і підняти її шанси на одужання, якщо вона сама цього справді не захоче, якщо у неї не з'явиться стимул, щоб перемогти хворобу. Дівчина вже вирішила для себе найгірше, що вона помре, коли впаде останній листочок з плюща, який вона бачить у своє вікно на голій стіні будинку навпроти. І саме в цей емоційно важкий момент, коли виникає передчуття трагедії, з'являється ще один персонаж — старий художник-невдаха Берман. Його образ автор змальовує з деякою іронією: «На шматок хліба він заробляв, позуючи тим молодим художникам з колонії, які не могли платити натурникові-професіоналу. Він занадто багато пив і ще не облишив балачок про свій майбутній шедевр. Що ж до всього іншого, то це був буркітливий дідок, який нещадно знущався з усякої делікатності, в кому б вона не виявлялась, і дивився на себе як на сторожового пса, спеціально поставленого захищати двох молодих художниць у студії нагорі».

Якось Сью, за Бермана позувати їй, розповіла йому про хворобливий стан Джонсі та її думки про останній листок. Поки дівчина малює, за вікном посилюється негода, напруга зростає, адже листочки з плюща падають один за одним. Однак зранку, після нічної бурі, коли Сью відкрила на прохання Джонсі штору, вони побачили, що останній листок так і не впав, втримався на гілці, попри сильний вітер і дощ, й наступного дня він залишився на місці. З цього моменту починається розв'язка. це диво повернуло Джонсі надію, віру в життя, вона починає одужувати. здається, що на читача чекає щасливий кінець, але справжнім емоційним потрясінням стає розповідь Сью про останній шедевр Бермана…

Встихотворении нашли отражение личные переживания юноши. незадолго до этого он покинул московский университет, оставив мечту стать филологом. по настоянию любимой бабушки лермонтов переехал в петербург, намереваясь поступить в юнкерскую школу. перед поступлением молодой человек много размышлял о своем прошлом и возможной будущей судьбе – эти мысли и чувства легли в основу произведения. наряду с  мотивом одиночества, лермонтов поднимает в «парусе» неизменно интересующую его тему –проблему цели и смысла человеческого бытия. для изображения меняющейся картины морского пейзажа поэт использует звукоподражание: в первой строфе с преобладания звуков «л», «н», «м», «р» создается эффект мерного покачивания волн во время штиля; изменение моря (шум волн и свист ветра) передается путем превалирования звуков «с», «т», «щ», «ч». в стихотворении в  образе паруса  виден сам поэт, его душа. «парус» - стихотворение лермонтова о самом себе, ведь настоящий поэт всегда остается  «одиноким»  и  «мятежным», а его свободолюбивая душа, полная тревожной неуспокоенности, жаждет вечных поисков, жаждет бури.стихотворный размер ямб, рифма перекрёстная. ключевая фраза "увы! он счастия не ищет и не от счастия бежит! ". стихотворение "парус" было создано в дни перелома лермонтова. главная мысль заключена в строчках "увы! он счастия не ищет и не от счастия бежит! ", то есть он едет туда не по своей воле, не за счастьем, не за счастьем, а по нужде в «парусе» авторское «я» спрятано, но его легко угадать за местоимением «он»: в отличие от слова «парус», употребленного лишь в первой строке, оно встречается в тексте шесть раз.в первой строфе образы паруса и лирического героя объединены словом «одиночество». одиночество героя вызвано разочарованием в жизни, горечью каких-то утрат; он задается мучительным вопросом: как достичь внутренней гармонии.во второй строфе герой ищет спасение от одиночества в борьбе со стихией, но, «увы», встреча с бурей не приносит счастья – счастье невозможно найти извне, оно заключено внутри человека. в третьей строфе наперекор умиротворенной, гармоничной картине мира герой стремится обрести душевный покой в обновлении жизни, в очистительной буре.