1. Укажіть рядок, у якому подано правильно твердження: —
а) однорідні члени речення - це ті, які відносяться до одного члена
речення
б) звертання – це слово чи сполучення слів, що називає того, до кого звернена мова
в) вставне слово є членом речення.
г) кома не ставиться між однорідними членами, якщо вони з'єднані повторюваними сполучниками
2. Укажіть рядок, у якому правильно поставлено розділові знаки
реченні з однорідними членами:
а) Щасливо, радісно весільно квітує нива молода
б) Сила, та розум - краса людини.
в) Тягнуться до сонця і квіти, і трави, і віти кучеряві.
г) У нашому саду ростуть такі дерева – яблуні, груші, сливи
3. Укажіть рядок, у якому правильно виділено звертання:
а) Жив, живеш і будеш жити мій народе
б) Не розлюблю тебе ніяк, моя вишнева Україно.
в) О краю мій тужу я за тобою!
г) Люблю я сонечко, тебе.
4. Укажіть рядок, у якому подано речення зі вставним словом що означає невпевненість:
а) У калині, кажуть, материна любов і мудрість.
б) Скажіть, будь ласка, де живе мрія.
в) Видно, борсук знав, коли достигають плоди і зараз не навідувався сюди.
г) Без сумніву, і ми не в тім'я биті.
5. У якому варіанті НЕ виділене вставне слово:
а) Чужа душа – то, кажуть, темний ліс.
б) Мова - це, без сумніву, фундамент культури
в) Може то птахи приносять на своїх крилах весну?
г) Нам лiтня ніч короткою здається​

1-б.2-в.3-г.4-а.5-г
В некоторых не совсем уверена

Козакові і смерть, і рани не дивина. якби він довго опла­кував загиблих друзів та панькався з кожним слідом шаблі на власнім тілі, то вік не мав би часу не те що бити ворога, а навіть з’їсти та заспівати пісні. подужчав вітер, і веслярі, поклавши весла в чайки, взялись похмуро до сухарів та риби. орендарен-ко віддав стерно сусідові, ще кремезному, хоча й підтоптано­му, діду щириці й гукнув, аби усі почули: —    а що, панове молодці, поопускали вуса, мов ті соми на березі? ! злякались турків? —    шкода хлопців…—    це тільки перший бій. і перші втрати… — мовив отаман журно. — ніхто не знає, хто з нас повернеться й побачить не­ньку січ… але хіба нам вперше дивитися кощавій в хижі очі й орати синє море? ! — підвищив голос, немов підтяг струну.— хай бусурмани журяться, ждучи страшної помсти…— схопила б їх запупиця! — додав щириця. невдовзі, дивлячись то вдалину, то на вітрила, січовикипомітили тривожні зміни. мов білогриві коні, по морю бігли хвилі, сховалося у сірім мреві сонце, і вітер дужче й дужче зри­вав зі щогл полотнища.—      тимоше, буря буде,— сказав непран отаманові.—    то турки дмуть з очакова, щоб поспішали ми до султа­на в гості…—    чи до шайтана в зуби.—    у нього й так завізно. поки розмістить бусурманів, пос­ланих сьогодні в пекло, то ми босфор пливли останніми. попереду, неначе біла хмара, роз­кинувши широко крила, летіло біля трьохсот вітрильників.  такої сили чайок ще не виходило в козацьке чорне море. доб­ряче, видно, розмахнувся тарас трясило на варшаву, коли послав такий удар стамбулу. це хвилювало непрану душу, ті­шило, що рідний край зведеться і скине пута. він милувався нестримним бігом чайок, невпинним плеском весел, глухим бринінням снасті, що в ньому ледь уловлювався суворий голос думи, ще не народженої, ніким ніде не співаної, але вже існу­ючої, неначе воля, якої жде вкраїна і за яку вони прорвалися на цей безмежний простір.на море швидко й густо лягала чорна ніч. із байдака хмель­ницького передали всім чайкам: не зупинятись на ніч, не від­ставати, а йти щосили до босфору. неначе привиди, човни щезали в темряві, у гулі й свисті вітру… ставало смутно від са­моти, від мороку, від шурхоту вже ледве видних хвиль. нарешті все покрила важка пітьма. ні місяця, ні зір у небі, ні вогника у всьому світі. байдак і темрява. навальний дужий вітер і стугін моря, схожий на… ні, він ні з чим не схожий, цей голос моря, йому немає рівних! розкотистий, величний, мото­рошний, він ошелешує того, хто вперше почує бурю, й проймає душу холодом тому, хто вже раніше спробував нічного ґерцю з морем. вода кипить, розгойдується, неначе тісно їй у вели­чезній чаші, неначе хтось, іще могутніший і невблаганніший, безжально тисне, гонить її у невість із берегів, межи яких їй так спокійно й зручно. розбурхана, до дна стривожена, вона сліпа й нещадна в своєму жасі й натиску, в своїй безмежній силі.