Як тварини пристосувалися до водного середовища?

У водних мешканців органами дихання є зябра, які можуть бути вивернутими назовні. Зябра представляють із себе здебільшого розгалужені найтонші дихальні поверхні, пронизані густою сіткою кровоносних капілярних судин (у личинок земноводних). Найбільш ефективно відбувається вилучення кисню з води зябрами риб. В основі їх роботи лежить явище протитоку: кров у капілярах зябрових пелюсток тече в напрямку, протилежному току води, що омиває зябра.

У деяких видів гається комбінування водного і повітряного дихання (наприклад, дводишні риби).

Головним джерелом тепла у воді є сонячна енергія. Сонячне проміння, проникаючи крізь водну поверхню, поглинається і розсіюється водою, розчиненими в ній речовинами і зваженими частинками. Сонячне тепло майже не передається на глибину через малу теплопровідність води. Переміщення теплих мас відбувається завдяки вертикальному переміщенню та глибинних течій. Прогрівання шарів води має сезонний характер. Такий фактор як густина води визначає умови переміщення водних організмів і тиск на різних глибинах. Тиск зростає із збільшенням глибини в середньому на 1 атм на кожні 10 м. У зв'язку з різким градієнтом тиску у водоймах гідробіонти в цілому значно еврибатніші порівняно з суходільними організмами. Багато мешканців морів та океанів приурочені до певних глибин. Густина води забезпечує можливість спиратися на неї, що надто важливо для безклітинних форм. Опірність середовища дає можливість ширяння у воді. Завислі у воді організми, що рухається разом із током води об'єднуються у особливу екологічну групу - планктон. До його складу входять одноклітинні водорості, най ші, медузи, сифонофори, гребінчатки, крилоногі й кіленогі молюски, дрібні рачки, личинки донних тварин, ікра і мальки риб.