Коли було написано "Вітька + Галя, або повість про перше кохання".
І рік першого видання.
Будь ласка, ніде не можу знайти :(((

тарас григорович шевченко – великий талант: мислитель, поет, художник, прозаїк, драматург, відображаючи українське тогочасне і минуле буття, проектував у своїх творах майбуття. саме за свою життєдіяльність і творчість, патріотичну громадянську позицію, національно-революційні візії він заслужив високоповажних і найвищих для людини титулів: геній, пророк, апостол.

візії  тут як ідеї, бачення, логічно-поетична конструкція образу бажаного майбутнього. подання т.г.шевченком візії україни – це позитивна національна енергетика, яка пояснює, створює і розвиває, дає наснагу з його творів – від появи «кобзаря» (1840 р.) – до  утворення держави  – суспільства, для якого характерні, сучасною мовою, демократія, справедливість, воля, рівність, політична свобода, високий рівень соціально-економічного добробуту, інноваційно-технологічний розвиток та гармонійне співжиття з природою.  державність  – це наявність самостійного комплексу суспільних інститутів державної влади (верховенство, нероздільність, єдність, самостійність дв – законодавчої, виконавчої, судової), економічної, політичної, правової, культурної системи, що діють на території національної спільноти і забезпечують їй сучасний і майбутній розвиток.

ще з юнацтва тарас шевченко цікавився минувшиною, слухав розповіді про неї, із запалом читав праці з світової історії, але, передусім, його хвилювала історія рідного народу. він проникливо штудіював 5-ти томну «історію малоросії» українського енциклопедиста миколи маркевича, праці відомих учених миколи костомарова, пантелеймона куліша, олександра і михайла лазаревських, михайла максимовича, василя тарнавського, з якими товаришував, дмитра бантиш-каменського, осипа бодянського. все це формувало у ньому розуміння минувшини і сприяло тому, що його поезію і прозу пронизує не лише вболівання за історичну долю україни, а й постійна віра у відродження бувшої державності україни, наявної за часів київської русі, доби козаччини, що оспівано у творах, як і надії на справедливу долю вільної україни в майбутньому.

т.г.шевченко жив у час декабристів, які повстали (1825 р.) за нову кращу долю країни. декабристи пропагували свої ідеї і розраховували на військових, освічених, знатних і багатих людей, ігноруючи навіть дрібну шляхту, тим більше простолюдинів чи селян-кріпаків. як відомо, вони зазнали поразки. шевченко негативно ставився до революції панів-аристократів. він вболівав, передусім, за закріпачене селянство та інші верстви населення, за поневолену україну загалом. уже в початкових творах «тарасова ніч», «іван підкова», які ввійшли до його першої збірки «кобзар» (1840 шевченко виступає як великий патріот вітчизни, який добре знає та пам'ятає її героїчну, драматичну історію і тогочасність.

саму державницьку ідею боротьби козаків із набільшими ворогами україни заявлено вже у першому творі на історичну тему, наскрізь пронизану думками про політичну незалежність – «тарасова ніч». устами кобзаря шевченко стверджує розуміння гетьманівщини як форми української державності, як національно-ментального світогляду українського народу:

  шевченка найбільше в історії україни цікавила козацька доба, саме боротьба українського народу за становлення своєї незалежної державності. тому в його поезії і у малярстві особливе місце належить чигирину – гетьманській столиці. у поемі «» їй присвячено розділ:

гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали, заплакали б тяжко, бо ви б не пізнали  встали, подивились на той чигирин, козацької слави убогих руїн.  що ви будували, де ви панували! “ . свято в чигирині” (1841 р.)

поема сповнена віри у перомогу козацтва, а словосполучення «і україна, і чигирин» символізує саму державність. із втратою чигирина національно-визвольна боротьба українського народу, розпочата під орудою б.хмельницького, припинилася. т.г.шевченко вперше написав і обгрунтував думку існування суверенної української гетьманівської держави.

поміж возами нігде стать: козацьке панство походжає  неначе в ірій, налетіло в киреях чорних, як один,  з смілянщини, з чигирина тихенько, ходя, розмовляє  просте козацтво, старшина, і поглядає на чигрин.  на певне діло налетіли. “чигрине, чигрине” (1844 р.) 

воскресіння україни він вбачав у воскресінні козацької нації, про що писав метафорично і навіть містично: козаки встають з могил як «вельможна громада – «всі золоті». без них вся україна є мертвим тілом від якого відлетів животворний дух. у візії майбутнього бачив як «мерці за правдою встають» і будив «заснулу україну».

.

тарас шевченко досяг великих вершин словесно-поетичної й живописної творчості. будучи від природи наділений великою працелюбністю, вільнодумством, доброю удачею, творчим талантом письменника і художника, тонким знання людської душі, акторськими, музичними і виконавськими здібностями, ставши вченим-дослідником – істориком та археологом, академіком, маючи широкий діапазон зацікавлень, він, як людина універсальних здібностей, є рівновеликий світовим геніям.