Сообщение на тему хронологія середніх віків.джерела історії​

ответ:

4. основні джерела з історії середніх віків

історію середніх віків вивчають, користуючись численними історичними джерелами: архітектурними пам’ятками, речовими пам’ятками, писемними історичними джерелами, етнографічними джерелами тощо.

так, пам’ятки архітектури ніби переносять нас у далеку минувшину. адже й нині в деяких містах можна побачити старовинні церкви та собори, замки й фортечні мури, а також цілі квартали будинків, у яких колись вирувало життя знаті, купців, торгівців, ремісників. подекуди користуються

 

середньовічними назвами окремих міських вулиць.

пам’ятки архітектури 1. блакитна мечеть у стамбулі 2. руїни абатства в шотландії 3. ротонда в болгарії

збереглися також мовчазні свідки середньовіччя – речові пам’ятки: різні знаряддя праці, різновиди зброї, монети й печатки, рицарські обладунки та ювелірні прикраси, картини й статуї тощо. вони традиційно зберігаються в музеях. сюди речі потрапляють, зазвичай, двома шляхами: їх або знаходять під час розкопок і приносять археологи, або ж спадкоємці з родинних колекцій.

чи не найголовнішими є писемні історичні джерела. чимало їх знищено під час війн, пожеж, стихійних лих. ті, що вціліли, зараз зберігаються переважно в архівах, а також – у церквах, монастирях, зрідка, у приватних колекціях. середньовічні документи ретельно вивчають історики. вони опрацьовують давні тексти, нерідко публікують їх, коментують, популяризують. серед писемних джерел винятково важливими є документи, що містять записи законів і розпоряджень королів, князів, пап, єпископів, а також різні судові рішення, ремісничі й університетські статути, описи маєтків, факти їхнього продажу, дарування чи передачі в спадок тощо.

важливу й цікаву інформацію про середні віки містить ще один різновид писемних джерел – хроніки, які в київській русі називали літописами. хроністи вели записи поточних подій день за днем, рік за роком. це могли бути хроніки, що висвітлювали життя всієї країни, окремого міста чи монастиря. деякі обдаровані хроністи не просто фіксували факти, а намагалися передати своє бачення тієї чи іншої події.

сучаснику багато про що розкажуть фольклорні записи – перекази, легенди, казки, оповіді, що спочатку побутували тільки в усній формі. ці тексти прийнято називати епосом. внутрішній світ людини середньовіччя найкраще відображено в художніх творах тогочасних письменників. до нас дійшли окремі поетичні збірки, повісті й романи, героями яких є як прості люди зі своїми радощами, болями, переживаннями, так і боги, правителі, легендарні постаті.

писемні джерела

народну культуру й побут вивчати етнографічні джерела. адже відлуння середньовічної доби є і в народних святах, численних обрядах, дитячих забавах, в одязі чи предметах хатнього вжитку. різноманітні етнографічні матеріали містять також записи очевидців і мандрівників.

объяснение:

Затяжной характер; - «живучесть» мелкого производства (небольшие мастерские и мануфактуры), которое труднее поддается механизации; - значительная доля промышленности франции была традиционно ориентирована на выпуск предметов роскоши (т. е. на узкий круг потребителей), что обусловливало преобладание ручного труда; - во франции не было таких форм и масштабов про­летаризации крестьян и ремесленников, как в (огораживание и т. д.); - сельское хозяйство франции по-прежнему оставалось главной отраслью : здесь было занято 75 % работоспособного населения. крестьяне, получив землю, не могли стать источником пополнения городского пролетариата; - континентальная блокада , введенная наполе­оном 21 ноября 1806 г. с целью вытеснения ее с европейского рынка, к прекращению ввоза машин, а французские изобретения значительно отставали от ; - капитал, накопленный в стране прежде всего за счет ростовщичества, весьма ограниченно использовался в промышленности: французская буржуазия вкладывала его прежде всего в банковскую отрасль. в 50–60-х гг. xix в. франция начала активно вывозить капитал за границу, отвлекая его от производственной деятельности внутри страны. ростовщический характер французского капитала год от года усиливался, и к 70-м гг. xix в. франция становится международным банкиром, мировым ростовщиком.