Твір-роздум на тему публічний виступ

ораторське мистецтво або майстерність красномовства цінується з найдавніших часів і до сьогодні. так само, як давньогрецький, сучасний політик, вчитель чи будь-яка інша публічна особа має володіти цим мистецтвом досконало. щоб порозумітися одне з одним, людям інколи треба докласти багато зусиль, дібрати потрібні слова. що вже казати про потребу вплинути на юрбу, на людський натовп.

важливо розуміти, що вправному оратору недостатньо самих лише красивих слів. гарна промова обов’язково повинна мати й гарний зміст. слово є головною зброєю оратора, однак без закладеного мовцем сенсу воно безсиле. адже красиві епітети та порівняння без внутрішнього змісту – це порожні фрази. у сиву давнину майстерним оратором вважали людину, яка має гарну дикцію, чітко та голосно вимовляє слова, вміє вправно користуватися художніми засобами і найголовніше – вміє переконувати. а кого переконаєш одними лише прикрасами?

слухач недовго буде насолоджуватися суто словесними оздобами, якщо за ними не стоятиме чітка авторська думка. не усвідомивши мети чи ідеї промови, людина почуватиметься обманутою. так само й у житті ми зустрічаємося із порожніми або нещирими словами, обіцянками, які лише на короткий час мають над нами владу. з часом, коли примарна краса беззмістовних фраз розвіється, залишається лише «гола» правда. і лише від промовця залежить, що зостанеться слухачеві на згадку: порожній звук чи слово правди й істини.

тому вправний оратор повинен дбати не лише про зовнішнє, але й про внутрішнє багатство своєї промови. і не важливо, чи ти промовляєш до гурту зі сцени, чи пошепки розповідаєш історію молодшій сестрі перед сном…

отже, поєднання краси слова та змістового наповнення– це ключ до успіху у нелегкій справі ораторського мистецтва.

Життя – це велике чудо! своє життя потрібно приймати як велику цінність, берегти, любити, а також поважати і цінувати чуже життя. життя – це щасливий лотерейний квиток. але виграшем потрібно вміти правильно розпорядитися, щоб він приніс щастя. прагнучи до свого щастя, ми з дитинства мріємо, ставимо мети, шукаємо шляхи вирішення завдань. у кожного віку своє щастя. у дитинстві справжнє щастя – нова іграшка, в юності – перше кохання, в зрілості – нова квартира або підвищення по службі. людина будує своє життя, немов столяр майструє сходи. щаблі – це наші мрії. чим їх більше і чим вище людина піднялася, тим більшого вона досягла. хоча мрії у всіх свої, свої і способи їх досягнення. жити – як не дивно звучить на перший погляд – велика праця. життєвий шлях людини нелегкий. всі ми стикаємося з труднощами, небезпеками, всі переживаємо важкі моменти. радості змінюються печалями, світлі дні – похмурими і сумними. є чорні і білі смуги. складність полягає в тому, щоб чорна смуга не збила людину з вірного шляху, не знесилила її і не змусила зненавидіти життя, відмовитися від нього. яким би величезним не було горе, воно завжди проходить, біль притупляється часом і новими надіями. що б не сталося, потрібно шукати сили і жити далі. життя – це рух, постійний розвиток, пошук. ми відчуваємо, що живемо, коли займаємося спортом, вчимося, стаємо батьками. життя тільки тоді наповнюється сенсом, коли людина бачить результат своєї праці, відчуває свою значимість, незамінність, необхідність і корисність іншим. «є незрима творчість у кожній миті». ми самі творці свого життя. щоб картина життя була яскравою, гармонійною, кожну мить потрібно трудитися над нею. інакше життя перетворюється на тихе, навіть болісне існування. тоді пошуки сенсу життя стають безрезультатними. життя перетворюється на монотонне повторення днів, років. воно не приносить радості. втрачається смак до життя. що може ? тільки різкі зміни, тобто, рух. але не всякий рух приносить відчуття щастя. сучасний ритм життя дуже динамічний. ми весь час кудись поспішаємо, прагнемо щось купити, кудись з'їздити, щось побачити, заробити більше грошей, хочемо бути в курсі всіх подій, стежимо за останніми новинами – крутимося, збираємося кимось стати, чогось добитися і почати жити щасливо. але найчастіше в цій метушні, в гонитві за щастям ми забуваємо про найважливіше – жити потрібно кожен момент, кожну мить. не варто нічого відкладати на потім, щоб не втратити дорогоцінний час. ми позбавляємо себе радості спілкування з батьками, з друзями, придушуємо свої почуття, тому що на все це не вистачає часу. ми обмежуємо себе в бажаннях, щоб потім було краще жити. але в гонці за примарним щастям пропалюємо життя марно. настає «потім», а життя пройшло, вже немає сил кудись прагнути, немає відчуття щастя, тому що воно багато років поспіль було десь замкнено, заховано від самого себе. адже щастя складається з багатьох маленьких і великих радощів. чим більше ними наповнюється життя, тим щасливіше себе почуває людина. тому кожен день, кожна хвилина життя має бути наповнена змістом, в будь-якому вчинку має бути закладена мета. крім того, життя – це можливість самовираження людини, шанс зробити велике відкриття, заявити світові про себе. кожна людина індивідуальна і унікальна. але лише одиницям судилося стати всесвітньо відомими, увічнити свої імена в історії. лише деякі роблять великі відкриття, пишуть великі твори. у цьому полягає їх призначення. ніхто не має права знищувати чуже життя, якою б благою не була мета. кожний з нас розуміє ,що ж воно таке життя.