Характеристика володимира і ярослава як особистостей та історичних діячів

ярослав володимирович (мудрий)  (бл. 978–1054) – видатний державний діяч і полководець, великий київський князь (1019–1054), син князя володимира святославича і полоцької княжни рогнеди.

у період його князювання спостерігалося піднесення давньоруської держави. було розширено територію київської русі, укріплено кордони, встановлено контакти з багатьма європейськими країнами. князь приділяв велике значення внутрішньому устрою держави: поширював християнство (літописці називали його "богохранимим" та "богомудрим"), засновував монастирі, будував храми та собори, розбудовував столицю, створив школу і бібліотеку при софіївському соборі.

за часів ярослава мудрого було розпочато кодифікацію давньоруського права, результатом якої стало укладення так званої "правди ярослава", що становить найдавнішу частину кодексу законів, відомого як "руська правда". 37 років правління ярослава мудрого заклали міцний розвитку традицій державотворення на українських землях. протягом цього часу давньоруська держава зберігала свою могутність і міжнародний авторитет.

в сучасній україні встановлено високу державну нагороду –  орден князя ярослава мудрого    (1995), для нагородження громадян за видатні особисті заслуги перед українською державою в галузі державного будівництва, зміцнення міжнародного авторитету україни, розвитку економіки, науки, освіти, культури, мистецтва, охорони здоров'я, за благодійну, гуманістичну та громадську діяльність.

національною академією правових наук україни та національним університетом "юридична академія україни імені ярослава мудрого" заснована  премія імені ярослава мудрого    (2001) – визнання видатних заслуг науковців-правознавців та практиків-юристів в розбудові правової демократичної держави україни.

В20 веке происходила не только революция процессуальных прецедентов в россии, но и в западной европе и сша. большой размах в это время стали приобретать дела связанные с фальшивомонетчиками, а также различными финансовыми авантюрами. суды присяжных в это время существовали на территории практически всей западной европы и тем более сша, однако следствие в лице государственного обвинителя всё ещё имело большое давление на присяжных, поэтому их решения вряд ли можно было называть объективными. в сша в конце века начинались процессы с привлечением чернокожего населения, но полной свободы они получат только в конце 60-х годов следующего века.