Причини виступу і.мазепи проти московської держави

Навесні 1708 року гетьман іван мазепа, прагнучи позбутися залежності від москви, таємно домовився з королем швеції карлом дванадцятим про військову україні. восени бойові дії московсько-шведської війни були перенесені на територію гетьманщини. 21 вересня королівське військо перейшло на сіверщину, туди ж із трьох боків рушили армії царя петра першого.  23 жовтня до міста борзни, де перебував гетьман, прискакав його небіж андрій войнаровський з повідомленням про наближення московської кінноти. мазепа негайно виїхав до своєї столиці батурина і ночі спалив там частину власного архіву. вранці у неділю 24 жовтня гетьман із старшиною та чотирма тисячами козаків залишили батурин і наступного дня переправилися на правий берег десни біля села оболоння. на третій день вони прибули до села горки, де розміщувався штаб карла дванадцятого. говорить київський історик тарас чухліб: "29 жовтня була зустріч між українським гетьманом та шведським королем, під час якої, очевидно, було підписано договір між українським гетьманатом та шведським королівством. і це означало відхід українського гетьманату на чолі з іваном мазепою від зверхності російського царя петра і. в радянській історіографії і в російській історіографії раніше це означалось як зрада, пізніше це стало означатися як відмова івана мазепи від протекції петра і".  за кілька днів десятитисячна московська армія під командуванням олександра меншикова оточила батурин і стала його штурмувати. у ніч на 2 листопада завдяки зраді наказного прилуцького полковника івана носа гетьманська столиця була взята і зруйнована, а її захисники та всі мирні мешканці – вбиті. говорить професор віктор горобець: "вибір гетьмана був не просто непростим, він був вистражданим. це був вибір політика, який думав не про свою участь, а шукав такого по-справжньому мудрого рішення володаря. і тому найперше означення для всіх тих подій – очевидно, це підпадає під означення «трагедія». але це була та трагедія, яка, власне, і уможливила збереження української самої ідентичності".

Донцы слегка свысока относились к черноморцам, т.к. считали, что в их кровях слишком много неказачьего подмесу, из-за чего как принято у казаков дразнили обидным для кубанцов словом "хохлы" (т.к. из-за нехватки людей у остатков разгромленных запорожцев на Кубань переселяли и реестровых (сначала польских, а потом российских) - набираемых отовсюду не по крови, а для службы малороссийских или украинских "казаков" (которых донцы казаками никогда не считали), что сказалось на укреплении на Кубани балачки (смеси малороссийских говоров и казачьего гутара). Но со временем, особенно после объединения черноморцев и линейцев (во много состоявших из переселенных на Кубань донцов) в кубанцов, отношения сглаживались. И донцы и кубанцы (несмотря на традиционные у казаков дразнилки) всегда признавали свое казачье родство, это субэтносы одного народа.