Основные либералов,консерваторов и социалисьов идеи в россии в 30-50гг xixв

в 30-40-е гᴦ. выделились три идейно-политических направления: реакционно-охранительное, либеральное, революционно-демократическое. принципы реакционно-охранительного направления выразил в своей теории министр просвещения с.с. уваров. самодержавие, крепостничество, православие объявлялись важнейшими устоями и гарантией от потрясений и смут в россии. проводниками этой теории были профессора московского университета м.п. погодин, с.п. шевырев.

либерально-оппозиционное движение было представлено общественными течениями западников и славянофилов. центральная идея в концепции славянофилов – убежденность в своеобразном пути развития россии. православию в стране сложилась гармония между различными слоями общества. славянофилы призывали вернуться к допетровской патриархальности и истинной православной вере. особой критике они подвергали реформы петра i.

славянофилы оставили многочисленные труды по философии и (и.в. и п.в. кириевские, и.с. и к.с. аксаковы, д.а. валуев), в богословии (а.с. хомяков), в социологии, и политике (ю.ф. самарин). свои идеи они публиковали в журналах ʼʼмосквитянинʼʼ и ʼʼ правдаʼʼ. западничество возникло в 30-40-е гᴦ. 19 в. в кругу представителей дворянства и разночинной интеллигенции. основная идея – концепция общности развития европы и россии. либеральные западники выступали за конституционную монархию с гарантиями свободы слова, печати, гласного суда и демократии (т.н. грановский, п.н. кудрявцев, е.ф. корш, п.в. аннеенков, в.п. боткин). реформаторскую деятельность петра i они считали началом обновления старой россии и предлагали продолжить ее проведением буржуазных реформ. огромную популярность в начале 40-х гᴦ. приобрел кружок м.в. петрашевского, который за четыре года существования посетили передовые представители общества (м.е. салтыков-щедрин, ф.м. достоевский, а.н. плещеев, а.н. майков, п.а. федотов, м.и. глинка, п.п. семенов, а.г. рубинштеин, н.г. чернышевский, л.н. толстой). с зимы 1846ᴦ. произошла радикализация кружка, наиболее умеренные его члены отошли, образовав левое революционное крыло во главе с н.а. спешневым. его члены выступали за революционное преобразование общества, ликвидацию самодержавия, освобождение крестьян. отцом ʼʼтеории социализмаʼʼ был а.и. герцен, соединивший славянофильство с социалистической доктриной. основной ячейкой будущего общества он считал крестьянскую общину, с которой можно прийти к социализму, минуя капитализм. в 1852ᴦ. герцен выехал в лондон, где открыл вольную типографию. обойдя цензуру, он положил начало заграничной прессе. зачинателем революционно-демократического движения в россии является в.г. белинский. свои взгляды и идеи он опубликовал в ʼʼотечественных запискахʼʼ и в ʼʼписьме к гоголюʼʼ, где подверг резкой критике российский царизм и предложил путь демократических преобразований.

Зовнішня міграція для України була тривалий час бурхливим явищем, що мало своїм витоком драматичну історію українського народу, гноблення різноманітними окупантами та відсутність власної державності. Згідно з даними Національного інституту стратегічних досліджень, у 1990-х року з України щороку емігрувало 300 тис. осіб (переважно євреїв та німців), одночасно щороку до України на постійне проживання прибувало близько 300 тис. мігрантів із сусідніх країн[2]. На батьківщину реемігрують українці з Росії, Далекого Сходу, Сибіру, Казахстану; до Криму повертаються депортовані кримські татари[2]. Наразі в Україні переважає еміграція. Найбільш інтенсивним залишається обмін населенням між Україною і колишніми республіками СРСР, проте його обсяги значно зменшилися. Так 2008 року брутто-міграція становила 44,8 тис. осіб, тобто була майже в 15 разів меншою, ніж у перші роки після розпаду СРСР[4].

Крім виїзду за кордонвласних громадян, включення у світові міграційні процеси виявилося для України в тому, що після здобуття незалежності Україною та включення її у світові міграційні процеси територія держави стала використовуватись в якості як транзитного коридору для нелегальних мігрантів, так і кінцевого місця призначення шукачів притулку громадян країн Африки й Азії[4]. Близько 2 тис. іноземців щорічно клопочуться про набуття статусу біженця в Україні. Офіційно в України перебувають біженці з понад 40 країн світу, найбільше серед них афганців[4]. Упродовж 1991—2008 років на кордонах України було затримано понад 100 тис. нелегальних мігрантів (1991 рік — 148 осіб, 1999 рік — 14,6 тис. осіб). Найбільше серед них громадян Молдови, Російської Федерації, Індії, Пакистану, Афганістану[4]. Посилення охорони державного кордону, удосконалення візового контролю дали змогу загальмувати наростання нелегальної міграції через Україну[4].

Зовнішні міграції бувають такими масовими, що суттєво впливають на розвиток не тільки окремих країн, а й цілих континентів. Наприклад, після епохи Великих географічних відкриттів європейці заселили величезн Північної та Південної Америки, Австралії, докорінно змінивши їхню етнічну картину[2]. В історії таких «країн мігрантів», як США, Канада, Австралія були періоди, коли механічний приріст населення перевищував природний приріст[2]. До Америки примусово ввозилося багато чорношкірих рабів з Африки, а до Австралії англійці відсилали власних злочинців на заслання[2]. Упродовж століть суттєво змінювалися напрями та причини міграцій; міграції відрізнялись за обсягом та складом переселенців. У Західній Європі за період 1815—1914 років «чиста» еміграція становила 35-40 млн осіб. Великі потоки мігрантів до Америки дали Велика Британія, Італія, Німеччина, Іспанія, Франція, Ірландія, країни Скандинавії, Польща, Росія, Україна[2]. У XX столітті посилився потік мігрантів з Китаю, Японії, Південно-Східної Азії до Америки[2]. У другій половині XX століття до країн Європи приїхало багато переселенців з Африки, Південно-Західної Азії; до Росії прибували мігранти з Кореї, Китаю, В'єтнаму. Новітня міграція спочатку мала сезонний характер, але поступово африканці, індійці, турки, іранці оселилися в країнах Західної Європи назавжди[2]. Наприкінці XX століття посилився потік мігрантів з Куби і В'єтнаму до США, з Туреччини, Хорватії, Боснії та Герцеговини до Німеччини. Етнічні німці репатріюють з Росії, Казахстану до Німеччини; росіяни — з Азербайджану, Казахстану, Таджикистану, Ічкерії до Росії та інших країн; євреї — до Ізраїлю[2].

Объяснение:

Там є зовнішня та внутрішня іміграції :D