Твір: " що людині перемогти? "(пів сторінки) p.s.

  4.00/5  (80.00%)  7голос[ов] якщо просто вийти на вулицю і пройтися, подивитися на перехожих, задивитися в їх вирази облич, навряд чи можна побачити якусь аж надто велику різницю між усіма цими людьми. всі вони ведуть себе спокійно, мирно, вкрай рідко можна зустріти когось, хто відразу вселяє небезпеку. але всі ці люди перебувають у звичайних обставинах, їм ніщо не загрожує, вони здійснюють звичайну прогулянку. у той же самий час, якщо подивитися на всіх цих людей в екстремальних ситуаціях, всі вони напевно здадуться дуже різними і багато в чому несхожими один на одного. на жаль, рідкісній людині вдається прожити своє життя розмірено і просто спокійно. найчастіше життя є дуже непередбачуваним і навряд чи варто прогнозувати і розраховувати його далеко наперед. саме з цієї причини в житті людини часто трапляються екстремальні ситуації, з якими люди розбираються зовсім по-різному. дуже шкода дивитися на людину, яка завжди здавався спокійною, а як тільки прийшла важка хвилина чи якась екстремальна ситуація моментально перетворилася на нервову, злу і таку, яка вселяє всім оточуючим неприязнь, а іноді навіть страх. відразу хочеться подалі піти від такої неврівноваженої людини, вже точно всією душею не хочеться ставати такою, якою є вона. що ж є людині залишатися нормальною і адекватною в екстремальних життєвих ситуаціях? як підготуватися до подібних ситуацій, враховуючи те, що вони завжди неминучі? основна проблема відповіді на це питання полягає в тому, що відповідь ця завжди дуже суб’єктивна. різним людям потрібні різні переконання й речі, щоб зберігати спокій і помірність, навіть коли буря обставин зненацька застає душу. але деякі правила і загальні рекомендації сформулювати таки можна. по-перше, потрібно ставитися до речей і подій спокійно і філософськи. звичайно, все, що можна вирішити, потрібно вирішити, але не варто гніватися через те, що людині непідвладне. з будь-якої ситуації є вихід, він може бути неприємним, але часто саме він і є оптимальним рішенням. крім того, варто сказати, що людині може стати в нагоді витримка. звичайно, вона властива не для всіх, але якщо вона все-таки є, необхідно використовувати її ресурс на повну. та й інші високі людські якості – чесність, прямота, справедливість, відкритість і дружелюбність – теж стануть дуже до речі. екстремальні ситуації неминучі, людині доведеться мати з ними справу завжди. водночас з них можна по-різному вийти – зберігши обличчя або страшно зганьбившись. все залежить від самої людини, але рецепти успіху тут у всіх індивідуальні. у будь-якому випадку дуже важливо залишатися спокійним, свідомим і зберігати повагу оточуючих.

Семья ростовых воплотила в себе лучшие черты дворянства; патриотизм, духовную и душевную щедрость. двери московского дома графини ростовой были всегда широко открыты “для званых и незваных”. илья андреевич ростов любил потратить деньги на устройство пира. в его семье любили , обеды, музыку. здесь все прекрасно поют и танцуют.  толстой по-разному выявляет особенность ростовых. вот одна из сцен романа. именины двух наталий. съезжаются гости. как и в салоне анны павловны шерер, мы слышим привычные светские сплетни. но здесь новости как-то иначе переживаются. вот как старик ростов воспринимает рассказ о проделках долоховской компании: “хороша фигура квартального! ”, — закричал граф, помирая со смеху”. светские в ответ восклицают: “ах, ужас какой! чему тут смеяться, граф? ” но уж такова сила непосредственности ростова, что “ невольно сильно смеялись сами”.  в этой семье никто не руководствуется холодными соображениями: пусть чувство, непосредственное чувство радости и любви вырывается беспрепятственно наружу. вот николай ростов возвращается с войны. толстой сначала даже не называет тех, кто выбежал его встречать. “что-то стремительно, как буря, вылетело из боковой двери и обняло, и стало целовать его”. мы не видим облик встречающих., перед нами лишь “блестящие слезами радости любящие глаза”, “губы, искавшие поцелуя”. все семейство ростовых — это воплощенная любовь. “в душе николая и на лице распустилась та детская улыбка, которою он ни разу не с тех пор, как выехал из дома”.  великолепны сцены охоты. выехав всем семейством в усадьбу, ростовы становятся такими же непосредственными и простодушными, как природа. “а когда началась травля зайца, спокойный илагин, николай, наташа и дядюшка летали, сами не зная, как и куда, видя только собак и зайца”. толстой любуется тем, как в отрадном хранят верность старым обычаям. сцены охоты, сцены с ряжеными, описание святочного катания молодежи, лунной ночи, заворожившей юную наташу, романтическую привлекательность семье ростовых.  толстой с добродушной иронией показывает отношения старика ростова и крепостных. он несколько идеализирует отношения между барином и мужиком. вот охотник-крепостной обругал барина, на что ростов отреагировал так: “граф, как наказанный, стоял, оглядываясь и стараясь улыбкой вызвать в~ семене сожаление к своему положению”. а после охоты граф рискнул лишь попенять даниле, обругавшему его: “однако, брат, ты сердит”.  толстой отмечает в семье ростовых равнодушие к длительным рассуждениям, раздумьям. они живут чувством, а не умом. это выражается и в восторженном, поклонении николая императору александру, и в опрометчивости, импульсивности некоторых поступков наташи, и в слишком легком отношении к жизни почти разоренного старого графа ростова.  война 1812 года выявила глубокую патриотичность всей семьи ростовых. николай воевал и отличился смелостью. его младший брат петя, почти мальчик, буквально рвался защищать отечество. страшным потрясением для всей семьи была его гибель. в романе толстой со свойственным ему мастерством дает описание материнского горя. по силе производимого впечатления трудно найти что-либо подобное у других писателей. старая графиня едва не потеряла рассудок от горя. наташа, пережив смерть брата и андрея болконского, разделяет горе с матерью, ей справиться с отчаяньем.  любимица всей семьи, наташа ростова тонко чувствует добро и правду, красоту человеческой души, природу. писатель показывает духовную связь своей героини с народной жизнью. всем сердцем воспринимает она боль войны, не рассуждая и не произнося громких фраз.  беды и горе, выпавшие на долю ростовых, не озлобили их. близость к народу и душевная порядочность составляют суть этой семьи.