Шанобливе ставлення до природи у повести гуси лебеди летять

повість «гуси-лебеді летять» м. стельмаха є автобіографічною. в ній автор розповідає про тяжке дитинство хлопчика михайлика. хоч у малого і не було навіть чобіт, але це не змогло перешкодити йому помічати красу природи, відчувати радість життя, поважати хліборобську працю і бути милосердним та добрим хлопчиком.

дід був першим його вихователем. розпові йому казки, він розкриває перед онуком чудовий живий світ природи, дихання землі, красу неба. усе живе у цих  оповіданнях – і небо, і сонце, і квіти, і дерева. онук вірить кожному дідову слову. мати прищеплює сину святе відношення до землі, до дерев, до сівби, оранки, насіння. вона на своєму прикладі навчає михайлика ставитися з довірою до землі, довіряти їй свої радощі і болі, прохати її, щоб вона «родила для всякого». дід дем’ян вчить визнавати владу природи і відчувати її красу, він каже, що: «лебеді приносять на крилах весну і життя, а сонце скоро відімкне своїми золотими ключами землю».

у житті селянина на передньому плані щоденна праця на землі. і насамперед, рідна природа й земля утворюють його світогляд, його відношення до людей, до оточуючої середи. повість «гуси-лебеді» розповідає про життя звичайних хліборобів, які живуть у подільському селі.

життя селян-трударів у двадцяті роки минулого століття було дуже бідним. не у кожного навіть були чоботи. але всі вони з повагою відносилися к тому, що працюють на землі. весняна оранка була урочистою подією. а день, коли головний герой повісті, михайлик, зробив свою першу борозну, був для нього справжнім святом.

яким буде врожай, залежало від землі, і тому особливим було до неї ставлення. михайликова мати дуже добре розуміла землю і відносилась до неї, як до живої істоти, вона вірила, що земля може бути доброю і гніватись, що вона розуміє, що думає чи говорить людина. і тому на самоті вона розмовляла з нею, довіряла свої болі і радощі, прохала, щоб вона вродила…дуже щиро любила землю

ця жінка, вона, як ніхто розуміла природу: милувалася весняними , помічала, коли плакало від радості дерево, а до насіння відносилася немов до святині.

ні, тому що він бів справжнім егоїстом, та бімав тільки про себе!