Нужно: : визначити добро і зло у творі "дивак"григір тютюник"

Ім’я григора тютюнника, його художнє слово посідає чільне місце в духовній спадщині україни. він приніс у дитячу літературу свою тему, своє художнє мислення і світосприймання, свої тривогу і біль за рідну землю. григір тютюнник постійно пам’ятав, що світ дитячого мислення – світ особливий. це йому сягнути високого художнього узагальнення, прилучити молодшого школяра до свого художнього і морального ідеалу. ідеалом для письменника завжди була доброта, чуйність, милосердя людської душі. нині творчість письменника – загальновідома й визнана вітчизняним і закордонним читачем. зі сторінок його оповідань, новел та повістей постає сам автор – чесний, безкомп- ромісний, сповнений болем і любов’ю до своїх героїв. мета статті – розкрити в художньому слові, деталі, образі, характері сутність уявлень про добро і зло. останні дослідження – спогади. водночас григір тютюнник залишив нам «вічну загадку любові», таїну, багато запитань. так, раїсу мовчан багато років мучило запитання: чи ж був дитячим письменником григір, чи писав він твори спеціально для дітей? адже у спогадах валерія шевчука знаходимо однозначну і категоричну відповідь: «з мене чомусь хочуть зробити дитячого письменника, – раптом сказав григір. – але ж не дитячий я письменник». цей крик душі мудрий шевчук спробував утихомирити: «яке це має значення, грицьку… головне, щоб ти був письменником, справжнім письменником, щоб ти сам знав і вірив, хто ти і який». гордо мотнувши чубом, григір сказав: «це правильно…» напрочуд живучою залишається традиція вважати григора тютюнника насамперед дитячим письменником. адже головними героями більшості його творів є діти та підлітки. нарешті в 1980 році він удостоєний літературної премії імені лесі українки, що присуджу- ється за твори для дітей. а 1989 року «справедливість перемогла»: нехай і посмертно, він став лауреатом шевчен- ківської премії за найповніше видання творів – двотомник, куди також увійшли його опові- дання та повісті «про дітей». з кожним роком кількість шанувальників та дослідників творчості григора тютюнника збільшується. один з них – олексій неживий, який нещодавно видав книжку епістолярної та щоденникової спадщини григора тютюнника «бути письменником», що вийшла у видавни- цтві «ярославів вал». у післямові до цієї книжки михайло слабошпицький зазначає: «григір тютюнник – один із небагатьох, хто ніс у душі відчуття внутрішньої свободи… митець такого калібру не може надовго залишатися в тіні й у напівпам’яті. він має повернутися до нас». про зустрічі і спогади, записники і щоденники писали олесь гончар, лариса мороз, анатолій шевченко, олександр сизоненко, дмитро нестерчук, микола стеблина, борис чіп, микола ярмолюк та ін.. з нагоди 80-річчя від дня народження григора тютюнника у центральному державному архіві – музеї літератури і мистецтва україни відкрито документальну виставку (рукописи творів, щоденники та записники, листування, численні світлини, дарчі написи, переклади творів письменника іншими мовами). у будинку письменників україни відбувся вечір пам’яті,

Великая любовь писателя к природе родилась из его любви к человеку. эта тема прослеживается в сказке-были м. м. пришвина "кладовая солнца". "в одном селе, возле блудова болота, в районе города переяславль-залесского, осиротели двое детей", — так начинается замечательное произведение. это начало напоминает сказку, где читатель входит в чудесный мир, где все живое взаимосвязано. на этом фоне появляются два образа — настя и митраша. "настя была как золотая курочка на высоких ножках. волосы отливали золотом, веснушки по всему лицу были крупные, как золотые монетки". митраша был маленький, но плотный, "мужичок в мешочке", улыбаясь, называли его между собой учителя в школе. после смерти родителей все их крестьянское хозяйство досталось детям: изба пятистенная, корова зорька, телушка дочка, золотой петух петя и поросенок хрен. дети заботились обо всех живых существах. настя занималась женскими делами, "с хворостинкой в руке выгонялаона свое любимое стадо, растопляла печь, чистила картошку, заправляла обед и так хлопотала по хозяйству до ночи", на митраше лежало все мужское хозяйство и общественное дело. "он бывает на всех собраниях, старается понять общественные заботы". так дети жили дружно, не зная горестей и бед. однажды решили они пойти в лес за клюквой. "кислая и полезная для здоровья ягода клюква растет в болотах летом, а собирают ее поздней осенью". вспомнив о том, что есть такое место, называемое палестинкой, "вся красная, как кровь, от одной только клюквы", настя и митраша отправляются в лес. взяли они с собой самое необходимое. настя положила в корзинку хлеба, картошки, бутылку молока. митраша взял топор, двуствольную "тулку", сумку с компасом. зачем же он берет компас? ведь в лесу можно ориентироваться по солнцу, как это делали деревенские старожилы. "мужичок в мешочке" хорошо помнит отцовские слова: "в лесу эта стрелка тебе добрей матери: закроется тучами и по солнцу в лесу ты ориентироваться не сможешь, пойдешь наугад — ошибешься, ". кто знал, что дети столкнутся с природной стихией и воочию увидят блудово болото? пройдя полпути, настя и митраша сели отдохнуть. "было совсем тихо в природе, и дети до того были тихи, что тетерев косач не обратил на них никакого внимания". о блудовом болоте ходила легенда, что "лет двести тому назад ветер-сеятель принес два семечка: семя сосны и семя ели. оба семечка легли в одну ямку возле большого плоского " с тех пор ель и сосна растут вместе. и ветер иногда качает эти деревья. и тогда ель и сосна стонут на все блудово болото, словно живые существа. после отдыха дети решили идти дальше. но не тут-то было, "довольно широкая болотная тропа расходилась вилкой". что же делать? проявив свой характер, митраша идет по слабенькой тропе, а настенька — по плотной. вдруг рванул ветер, и сосна и ель, нажимая друг на друга, по очереди застонали, как бы поддерживая спор брата и сестры. "среди звуков стона, рычанья, ворчанья, воя в это утро у деревьев иногда выходило так, будто где-то горько плакал в лесу потерянный или покинутый ребенок". даже волк в это время вылез из своего логова. "он стал над завалом, поднял голову, поставил единственное ухо на ветер, выпрямил половину хвоста и завыл". как и всякая сказка, сказка-быль м. м. пришвина имеет счастливый конец. митраша из-за своего оказался на блудовом болоте. и в борьбе за жизнь ему собака травка. а что же настя? она, увлеченная сбором ягод, на некоторое время забыла о брате, "еле передвигает за собой корзину, вся мокрая и грязная, прежняя золотая курочка на высоких ножках". под вечер голодный митраша и уставшая настя встретились. им суждено было встретиться вновь в лесу и продолжить свой путь вместе, как уже двести лет "живут" на блудовом болоте ель и сосна.