Сочинение по рассказ от очивидца гладиаторских боев

Править основной причиной возникновения гладиаторских игр являлся заимствованный у этрусков обряд, подобный древней борьбе сумо в японии. потенциальные жертвы человеческих жертвоприношений  — не только рабы, но и свободные  — должны были с мечами в руках сражаться около могилы, и, таким образом, слабый, а сильный оставался в живых, вызывая восторг присутствующих. многие рабы добровольно старались попасть в школу гладиаторов, так как сражаясь на арене и завоевывая уважение публики, они могли завоевать себе свободу. нередко рабы затевали драки между собой, чтобы таким образом показать свою силу перед центурионами. в школе гладиаторов новичков ожидали суровые тренировки, многие не справлялись с тяжелой нагрузкой. в  106 году до нашей. эры.  гладиаторские игры вводятся в число публичных зрелищ. отныне государство возлагает на своих  магистратов  заботу об их устроении. гладиаторские игры становятся и в  столице, и по всей стране любимейшим зрелищем, и это быстро берут в расчёт те, кто хочет выдвинуться.  цезарь  в 65 г. до  н.  э. дал игры, в которых приняли участие 320 пар гладиаторов. враги его испугались: страшны были не только эти вооружённые молодцы; страшно было то, что роскошные игры стали верным средством приобрести расположение народа и обеспечить себе голоса на выборах. в 63 г до  н.  э. по предложению  цицерона  был принят закон, запрещавший кандидату в магистраты в течение двух лет до выборов «давать гладиаторов». никто, однако, не мог запретить частному лицу «дать» их под предлогом поминок по своему родственнику, особенно если последний завещал своему ля наследнику устроить игры. в  63 году  нашей эры император  нерон  издал указ, разрешающий участвовать свободным женщинам в гладиаторских турнирах. в  66 году  нерон устраивает в городе путеолы дорогостоящее представление в честь армянского царя  тиридата первого, в котором участвовали эфиопы, в том числе женщины. а император  домициан  в 89 году выводит на арену гладиаторов-карликов. гладиаторские бои в  западной римской империи  были запрещены императором  гонорием  в  404 году  нашей эры, когда в римской империи установилось христианство, не столько как уступка арианам и ригористам, возражавшим против сцен насилия и даже убийств и самоубийств, а вследствие того, что при выборах епископов гладиаторы, влияли на выборы, а гладиаторские школы использовались для применения насилия одними кандидатами и их сторонниками в отношении других

Объяснение:Осма́нська імпе́рія — ісламська монархічна держава турецької династії Османів. Існувала у 1299–1923 роках. Заснована султаном Османом І на території Малої Азії. У ранньому новому часі була наддержавою в Європі та Середземномор'ї. Знищила Візантійську імперію, захопивши її столицю Константинополь, перейменований на Стамбул (1453). У часи найбільшого розквіту в XVI — XVII століттях займала Анатолію, Близький Схід, Північну Африку, Балканський півострів і прилеглі до нього з півночі землі Європи. Мала численних васалів — Волощину, Молдовське князівство, Дубровницька республіка, Кримське ханство, Мекку, Трансильванію, Імеретінське царство та інших. Очолювалася султанами, що також носили титули падишаха, халіфа й імператора Риму. Керувалася міцним центральним урядом (портою) та багатонаціональною бюрократією на місцях. Столиця розташовувалася у містах Сегют (1299–1326), Бурса (1326–1365), Едірне (1365–1453) й Стамбул (1453–1922). Панівною релігією був суннітський іслам, представники інших релігій обкладалися податком. Основною мовою панівної верстви була османська турецька. Серед багатонаціонального населення найчисленнішими етносами були турки, греки, вірмени і араби. У XVI—XVII століттях мала одну з найкращих армій світу, каркас якої становили артилерія та яничарська піхота. Вела перманентні війни із Персією, Священною Римською Імперією, Угорським королівством, Польщею, Російською імперією, Венеціанською республікою, Папською областю і Мальтійським орденом. На вершині своєї могутності, під час правління Сулеймана I Пишного від воріт Відня до Перської затоки, від Криму до Марокко. Вступила в епоху занепаду після поразки у Великій турецькій війні (1683—1699). Сильно ослабла внаслідок корупції чиновництва, яничарських бунтів, поразок у російсько-османських війнах XVIII — XIX століть та націоналістичної політики молодотурків. Розпалася після Першої світової війни 1914—1918 років. 1922 року було скасовано монархію, а 1924 року — халіфат. Розпад держави закріпив Лозаннський договір 1923 року, внаслідок якого постала Турецька республіка, наступниця імперії. Колишні володіння Османів стали незалежними державами або володіннями Великої Британії, Франції та Росії.