Письменный пересказ повести крепостного мальчика глава 4 счастливого тебе пути, митька! до 8: 30

через несколько дней после побега митька встретил на  рынке кривого савву. тот рассказал, что владельцы закопанки совсем разорились, а  родителей митьки продали генералу юсуповскому. савва взялся отвезти мальчика к  родителям, которые его давно уже похоронили.

князь гаврила захарович юсуповский, генерал армии, вышел в  отставку из-за тяжёлого ранения в  голову и  занялся хозяйством. барин был добр, но  порой с  ним случались странные приступы, и  дворня называла генерала «блаженным». в  день приезда сына кузьма мышкин кинулся барину в  ноги, и  тот согласился выкупить мальчика у  графа гущина  — уж  понравились генералу военные подвиги митьки.

неделю прожил мальчик спокойно, а  потом пришлось мальчику барина развлекать. то  в  карты с  ним играет, и  все проигрывает, чтобы генералу можно было его по  носу колодой отшлёпать. то  затеет генерал военную муштру  — опять митька отдувается. даже императрицей екатериной великой мальчику пришлось побывать. а  странности князя с  каждым днём всё усиливались.

кривого савву юсуповский тоже вскорости выкупил. стал митька вместе с  ним на  базар в  питер ездить, и  как-то встретил там тётку агафью. она рассказала, что немого фёдора на  каторгу сослали за  то, что «немца порешил и  дом поджёг». тут митька и  проговорился, что это он  дом поджёг.

уже год митька с  родителями жил, когда юсуповский вспомнил, что так и  не  выкупил мальчика. послал он  к  графу гущину своего . тот разузнал в  графском имении о  поджоге и  палашку с  солдатом привёз мышкина арестовывать. вызвали митьку. тот вошёл, увидел палашку, выбил стулом окно  — и  к  дрожкам, которые у  дома стояли. только его и  видели. удачи тебе, митя мышкин!

Зображуючи гобсека, автор поєднує дві літературні традиції — романтичну та реалістичну. в романтичній зовнішності героя переважають кольори золота, срібла, бронзи, тобто дорогоцінних та благородних металів. вчинки персонажа порівнюються з діями безпристрасної людини-автомата. його вік неможливо визначити одразу. гобсек, як і антиквар з «шагреневої шкіри», жив довго, завдяки заощадженню життєвої енергії, приборкуючи в собі всі почуття. таким же похмурим був і його будинок. навіть ставши одним з найбагатших людей парижа, він не поміняв будинок на графський особняк, лише наймав його кімнати, щоб жити на самоті. минуле гобсека теж має романтичний ореол: він об'їздив увесь світ як юнга, корсар чи торговець діамантами та людьми (адже добре знався на тому і на тому), а також державними таємницями. недаремно саме його, старого лихваря, запросили працювати в комісії з ліквідації майна колишніх колоніальних маєтків: адже він добре знав державні справи колоній. життя його було сповнене жорстоких випробувань, і він духовно загартувався. це обов'язкова риса романтичного героя. гоб-сек дійшов висновку, що «переконання і мораль — пусті слова. непохитне тільки одне-єдине почуття, яким наділила нас природа: «інстинкт самозбереження», або «особистий інтерес». з усіх земних благ, — вважає цей філософ-аматор, — є тільки одне, досить надійне, щоб людина прагнула його. золото. в золоті втілено всі людські сили». оскільки багатії протистоять біднякам, гобсек вважає за краще «самому утискувати, ніж дозволяти, щоб тебе утискували інші». коли гобсек у абсолютизує владу золота у суспільстві, він виступає як романтичний герой. не тільки його зовнішність, поведінка, оселя свідчать про це, а й мета його філософських роздумів. коли людина ставиться до грошей тільки як до грошових знаків, за які можна щось придбати, — цю людину можна назвати реалістом. коли ж людина любить владу, яку гроші, як це сталося з гобсеком, то ця людина переймається, як це не парадоксально звучить, романтичним світосприйняттям. для неї ідея стає важливішою за реальне життя. так сталося з антикваром із повісті «шагренева шкіра» та гобсеком, що сприймає гроші як символ володіння світом. лихварю здається, що він має владу над людьми, не втомлюючи себе, а світ не має над ним ані найменшої влади. але фінал повісті засвідчує інше. гобсек втрачає почуття реальності, перебуваючи у світі власних ілюзій. він не продає харчі, що несуть йому з колоній як хабар, не тому, що є скнарою. продукти масово псуються, і страшне видовище вражає дервіля у порожніх кімнатах будинку, де вмирає гобсек. звісно, практичний лихвар не міг цього не розуміти. та справа в тому, що перед смертю він перестав бути лихварем-реалістом, залишаючись філософом-романтиком. його рішення передати весь свій спадок не відомій йому онуці сестри, паризькій куртизанці — теж рішення романтика, для якого родинні зв'язки, якими б вони не були далекими, важливіші за багаторічну дружбу з дервілем. було б справедливіше залишити спадщину єдиній близькій людині — чесному та порядному адвокатові, який багато років підгодовував старого і надавав йому юридичні консультації. адвокату гобсек залишає купи зіпсованих харчів, а його милій дружині — сервіз роботи видатного майстра. з іншого боку, якби дервіль став спадкоємцем гобсека, хіба міг би він так об'єктивно розповісти читачам цю історію? гоб-сек та дервіль багато в чому — антиподи. наприклад, якщо гобсек — філософ-романтик, то дервіль в усьому — реаліст. скажімо, адвокат відмовився від пропозиції віконтеси сприяти його кар'єрі, бо не мав особливого таланту до юриспруденції. саме реалістичний погляд на життя спричинив одруження дервіля з працьовитою паризькою робітницею, яка одержала чималий посаг від дядечка, що дало змогу молодому адвокатові повернути гобсекові борг за контору. для реаліста гроші — це тільки гроші, у даному випадку — засіб повернути борг і стати власником майна. тобто справа не в самих грошах чи їхній міфічній владі. справа в ідеалістичному або ж прагматичному ставленні до них. будь-який фанатизм, абсолютизація ідеї — це риси романтичного світогляду. гобсек-філософ романтизує дійсність тільки тоді, коли йдеться про «пунктик» цього фанатика влади грошей. коли ж він розмірковує про інші речі, то висловлює настільки мудрі міркування, що не можна з ним не погодитися.