Привіт)) можете з українською літературою? будь ласка)) треба скласти цитатний план до твору шевченка "кавказ"

ідейно-художній аналіз «кавказ» поема починається похмурим пейзажем гір, оповитих таємними хмарами і засіяних горем, политих кров’ю. горем і кров’ю горців. пейзаж — подальша розповідь про сумні події. з цією метою автор використав народнопоетичний метафоричний образ засівання горя і сліз. у символічному образі прометея т. шевченко показав незламність народів царської росії, їх титанічність і життєдайність, що протистоїть хижаку — царизму, який «карає… що день… добрі ребра й серця розбиває» і п’є кров трудящих. але народ безсмертний, його кров «живуща», і тому кат народів «не вип’є живущої крові», «не скує душі живої». поет незмірно радіє з приводу того, що серце народу «знову оживає і сміється знову». як гімн нездоланності народу звучать натхненні слова поета: не вмирає душа наша, / не вмирає воля. у минулому звертанні до бога т. шевченко говорить про спільність долі всіх народів царської імперії — «правда наша п’яна спить». кати — царі і царята — до того знущаються над людьми, що «течуть… кровавії ріки», що тяжко зароблений хліб насущний селянка замішує не водою, а «кровавим потом і сльозами». повторивши далі початковий пейзаж, автор показує невимовні страждання народу уже не в переносному, а в прямому значенні: лягло костьми / людей муштрованих чимало. / а сльоз, а крові? так т. шевченко висловлює гнів не тільки до винуватців трагедії народу, а й трагедії війська, яка полягає не тільки в тому, що гинули тисячі солдат, а й у тому, що солдати — вчорашні селяни — стріляли в таких же селян. за цей всенародний злочин автор саркастично глузує з царя, ставлячи його в один ряд з псарями і собаками-хортами. зразу ж після в’їдливого «слава! », яке треба розуміти як «ганьба царям», шевченко знову вживає те саме слово «слава», але вже в прямому розумінні. він славить кавказькі сині гори і мужніх горців — «лицарів великих». звертаючись до всіх народів, уярмлених царизмом, поет закликає: «борітеся — поборете! », бо за них правда. так забриніли в поемі скупі, але глибокі мотиви революційної героїки. твір викриває гнобительську суть поміщицько-самодержавного ладу. царську росію поет змалював як велику тюрму народів: «а тюрм, а що й лічить! ». провідниками цієї політики є царська влада, поміщики і духовенство. з ненавистю говорить т. шевченко про панівний клас тодішньої росії, про клас поміщиків, як недолюдків, що знущаються з трудящих. поет викриває панів-лібералів, які вважали себе народолюбцями, бо називали трудящих братами. за їхні брехливі запевнення в любові до народу т. шевченко характеризує їх як «суєсловів, лицемірів». він з обуренням говорить: ви любите на братові / шкуру, а не душу! православна церква, яка була опорою кріпосницьких порядків і розсадником темряви, виправдовувала грабіжницькі дії царизму та поміщиків: в нас дери, / дери та дай, / і просто в рай, / хоч і рідню всю забери! так «просвіщали» народ служителі церкви. у гнівних словах розкриває поет, яку «науку» несли народові духовні й світські царські «цивілізатори»: як і тюрми мурувати, / кайдани кувати, / як і царизм здійснював свою політику на кавказі ціною багатьох тисяч людських жертв, ціною глибокого народного горя. викриваючи хижацьку діяльність самодержавства, т. шевченко закликав боротися проти нього, оспівав славу тих, хто не корився силі гнобителів.

джерело:   довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua