Сравнение афинской и спартанской школы

программа обучения в греции охватывала воспитание интеллектуальное, музыкальное и , не отдавая ни одному из них особого предпочтения. ”это было связано с особенностями самой греческой культуры, в которой воспитание понималось как неразрывное единство “гимнастического” и “мусического“, как развитие и умственного одновременно”.  “мусическое воспитание и мусические школы возникли в древней греции и получили наиболее полное развитие в афинах. главной целью мусического воспитания было — воспитать идеального гражданина, дать ему нравственное, эстетическое, , политическое и культурное воспитание. большое внимание в мусическом воспитании придавалось музыке, обучение которой неразрывно связано было с усвоением лучших образцов греческой — гомера, гесиода, эсхила, софокла, еврипида — образцов дидактической поэзии. каждый образованный человек в афинах должен был владеть искусством кифаредики — аккомпанирования и пения. поэтому, после усвоения некоторого количества текстов, мальчики обучались у кифариста игре на семиструнной затем девятиструной лире и кифаре. музыкальное воспитание приобретало большое значение в связи с участием хоров мальчиков и юношей в большинстве государственных праздников“.  музыкальное и образование считалось наиболее обязательным, так как развивало ребенка в нравственном и культурном плане.  афинское образование в школах для мальчиков в vii веке до н. э. заключалось в изучении трёх групп предметов: словесных наук, музыки и гимнастики.

спартанская школа

спартанская система воспитания преследовала, по преимуществу, цель подготовить воина — члена военной общины. до 7 лет ребенок воспитывался в семье няньками-кормилицами. с 7 лет полис (город-государство) брал на себя воспитание и обучение подраставших спартиатов. этот процесс проходил в три этапа.

на первом этапе (7-15 лет) дети приобретали навыки письма и чтения, но главным оставалось закаливание, которое было чрезвычайно разнообразным (ходили босиком, спали на тонких соломенных подстилках) . с 12 лет возрастала суровость воспитания мальчиков, которых приучали не только к аскетическому образу жизни, но и к немногословию. в 14 лет мальчика, пропуская через жестокие испытания, посвящали в эйрены — члена общины с предоставлением определенных гражданских прав. в течение последующего года эйренов проверяли на стойкость в военных отрядах спартиатов.

на втором этапе воспитания (15-20 лет) к минимальному обучению грамоте добавлялось обучение пению и музыке. однако способы воспитания ужесточались. подростков держали в голоде и приучали самим добывать себе еду, наказывая тех из них, которые терпели неудачу. к 20 эйрены посвящались в воины и получали полное вооружение.

в течение третьего этапа (20-30 лет) они постепенно приобретали статус полноправного члена военной общины. в результате всех вышеперечисленных этапов воспитания воины свободно владели копьем, мечом, дротиком и другим оружием того времени. однако спартанская культура воспитания оказалась гипертрофированной военной подготовкой при фактическом невежестве молодого поколения. воспитательная традиция спарты периода vi-iv вв. до н. э. в итоге свелась к и испытаниям. именно эти элементы стали предметом подражания в последующие эпохи» .

1) Різдво. Вранці 7 січня люди радісно вітаються фразою «Христос народився!», а у відповідь чують — «Славімо його!». У цей день прийнято ходити до церкви на святкову молитву, а також в гості до родичів.

На відміну від Святвечора, під час різдвяних гостин вже не обмежуються пісною їжею. На стіл у цей день кладуть шинку, ковбасу, яйця, холодець тощо.

Обов’язковою різдвяною традицією є колядування — звичай, під час якого групи колядників піснями славлять господарів. Найчастіше в таких піснях звучать побажання щастя, здоров’я та достатку. По закінченню співу, господарі виносять колядникам солодощі або гроші.

Традиційно в Україні колядують діти, дорослі парубки та дівчата (в Галичині інколи ще й ґазди). А от починають колядувати не в усіх місцевостях одночасно:

на Покутті діти ідуть колядувати вже на Святий Вечір;

в Слобідській Україні та на Гуцульщині — в перший день Різдва, після того, як у церкві закінчиться Богослужіння;

на Західному Поділлі — вранці на другий день свят.

Вважається, що чим більше колядників відвідає оселю, тим щедрішим буде для родини рік.

Давнім та унікальним різдвяним звичаєм є ходіння з вертепом, здебільшого поширене в Західній Україні.

Вертеп — це пересувний мініатюрний ляльковий театр, розміщений в спеціальному коробі (маленькому ящику), в якому показували вистави, розділені на дві частини. У першій — розігрувалися сцени, пов’язані з народженням Христа й біблійними персонажами. Друга (світська) — описувала історії з життя людей.

Неодмінний атрибут вертепу — різдвяна зірка. Її вважають символом радості, саме вона несе новину про народження Ісуса.

Варто зазначити, що традиції святкування Різдва в Україні не обмежуються статичним вертепом з ляльками. Великої популярності в нашій країні набув і живий вертеп, в якому ролі різних персонажів виконують живі люди.

Ще однією традицією святкування Різдва в Україні є ворожіння. Вважалося, що в цей день воно найправдивіше, оскільки межі між світами живих і мертвих стають найбільш тонкими, і потойбічні сили проникають у людський світ, відкриваючи таємниці майбутнього.

Ворожінням займалися переважно дівчата. Вони ворожили на добрий врожай, погоду, багатство, а найбільше — на судженого та заміжжя.

Крім того, українці дотримуються давньої традиції миритися в цей день, пробачати один одному образи. 2) Великдень. Для українців Великдень – це не тільки різнокольорові писанки і смачна паска. Це особливе свято, коли слідують традиціям і вірять у диво. Існує безліч повір’їв і застережень на Великдень. Дотримуючись їх, усе бажане здійснюється.

За традицією, Великодню передує серйозна підготовка:

а) Великий семитижневий піст – очищення думок, душі і тіла

Піст починається відразу після Масляної. Сім тижнів віруючі не їдять продукти тваринного походження, у певні дні повністю відмовляються від їжі або вживають лише сиру їжу. Вважається, що, дотримуючись міри в їжі, людина вчиться утримуватися від інших спокус і гріхів.

б) Великий або Чистий четвер – прибирання перед Великоднем

У цей день людина повинна повністю очистити себе і оселю: зробити прибирання у будинку, скупатися до сходу сонця у відкритій водоймі або прийняти контрастний душ. Тим, хто постує, дозволені хліб і червоне вино.

Згідно великодньої традиції, у цей день потрібно ставити тісто для пасок і фарбувати яйця. Заборонено шуміти, співати, веселитися, гадати і скандалити.

в) Страсна п’ятниця – день розп’яття і смерті Ісуса

Це найсуворіший і найсумніший день тижня. Люди моляться, відвідують церковні служби і утримуються від їжі. Під суворою забороною домашня робота, веселощі і пісні, кажуть: «хто пісні у Страсну П’ятницю співає – на Великдень сльози проллє».

Не можна брати у руки гострі і ріжучі предмети. Заборонено протикати землю залізом, тобто працювати на дачі – до біди. Згідно з повір’ям, білизна, випрана у цей день, покривається кров’ю. У п’ятницю дозволено лише пекти паски і хліб.

Воскресіння Христове

У ніч на неділю, після опівночі, дзвін сповіщає про Воскресіння Христове і початок великодньої служби. Богослужіння проводяться особливо урочисто й тривають вони до ранку.

Кульмінацією служби стає обряд освячення пасок, яєць, вина та ін. Частину принесених страв залишають у церкві для знедолених.

Деякі люди здійснюють паломництво до знаменитих храмів України. Послухати святкову службу та освятити продукти можна у чудовій Свято-Успенській Почаївській лаврі, навідатися до Києво-Печерської лаври або ж відправитися до золотоверхого Чернігова і відвідати Преображенський собор або стародавню Катерининську церкву.

Святкування тривають тиждень, який називається Світлою великодньою седмицею, а кожен із днів носить назву світлого – світлий понеділок, світлий вівторок і т.д.

«Христос воскрес!» – «Воістину воскрес!»

Традиції христування вже 2000 років: весь період святкування при зустрічі люди вітають один одного словами:

– «Христос воскрес!»

– «Воістину воскрес!», триразово цілуються і обмінюються писанками.