Текст для переказу щедре серце дидуся

Сьогодні я прокинулась від легесенького постукування у вікно. відкрила очі і ледь не скрикнула від радощів: «яблунька розцвіла! яблунька мого доброго дідуся.: .» відчинила вікно, і дукмяна хвиля ранкової свіжості, напоєна тонким ароматом яблуневого цвіту, підхопила мене на крила спогадів. я повертаюсь у як живий іде садом дідусь. він і дня не міг про-.жити без роботи у свої сімдесят п'ять. — відпочили б, дідусю,— просила я його. а він лише одказував: «без діла слабіє » якось весняним, ранком дідусь сказав, що сьогодні навчить мене саджати яблуні. я вже хотіла бігти, та він зупинив, ховаючи посмішку в сиві вуса. «не метушись — швидше » зібравши інструменти, дідусь став розмічати місце для ями, а я замішувала у чавунці глиняний розчин. дідусь тим часом став не поспішаючи копати. незабаром він покликав мене. «бери, внучко, заступ і ген на той пустир підемо. яблунька там, наче сирітка, серед кущів терсну » деревце справді виявилося непоказним. стовбур зламаний. гілки висіли, ніби перебиті руки. яблуньку дідусь викопував довго. потім обережно взяв дичку своїми вузлуватими мозолястими руками і став уважно розглядати кореневище. щось проказуючи стцха до яблуньки, відрізав ножицями пошкоджені корінчики. зануривши кореневище у глиняну купелю, опустив саджанець у ямку. я стала закидати її, а він у той час ніжно підтримував яблуньку, легенько підтрушуючи. зробивши црасиву луночку, з якоюсь веселою зажурою мовив: «рости на радість людям! » на мить перервала бджілка, що злетіла з рожевої пелюстки. і знову я згадала дідуся. останню його яблуньку — і першу в твір моєму житті. ні, дідусь не просто навчив мене саджати дерева, він навчив дарувати іншим радість і красу. а вони — безсмертні!

гаряча голова, голова варить, гостре око, різати вухо, голова на плечах.