"песнь о вещем олеге" - сравнение с летописным источником,идея, образы героев, отрывок наизусть.

билет 2.

каждого поэта на протяжении жизни, а особенно в зрелые годы волнует тема прошлого своей страны, своего народа. поэзия для пушкина всегда была искусством, высшим проявлением творческого духа. обязательным условием творческой деятельности он считал свободу творчества, независимость личности поэта.

в «песни о вещем олеге» между героем и судьбой существует некоторое пространство, которое оставляет возможность выбора, возможность отодвинуть или приблизить роковые события.

князь олег – победитель, который вышел живым из сложнейших и опаснейших ситуаций и получил смерть от своего коня. автор восхищается силой и мужеством князя:

олег показывается в «песни…» как герой, который ничего не боится, совершает набеги, всегда побеждает.

а. с. пушкин, не помня реальной смерти могучего олега, приложил к биографии князя фольклорный мотив, по‑своему дополняя образ вещего героя. «песнь о вещем олеге» – это стихотворная повесть, в основе которой лежит сюжет, данный в единстве с лирическим раскрытием материала.

как правило, время соотносится с роковым моментом, оно определяет назначенный срок, в то же время именно оно соотносится со счастьем. судьба как бы соединяет прошлое и будущее.

предсказатель предстает перед читателем как человек, который всегда говорит правду, который не зависит от чьего‑то мнения, ему нечего бояться, он многое видел на свете:

причиной смерти олега стал череп его любимого коня, который был потревожен бывшим хозяином. здесь сыграл свою роль известный символ. череп – символ смерти и смертности. змея – это тоже, как правило, отрицательный герой. она обычно предопределяет зло, обман, искушение, грех.

олег, услышав предсказание, сначала не поверил ему. но все же он отказался от своего коня, заменил его другим. после похода князь вспомнил о любимом скакуне, но было поздно. кажется, что пророчества оказались ложными: князь жив, а коня больше нет. но от судьбы не уйдешь. идея роковой предопределенности пронизывает все стихотворение и показывает, что никакие предосторожности не могут отвести знамение судьбы.

судьба определяет представления людей о силе воздействия слова на жизнь человека и его ценности. идея судьбы – одна из основных в жизни человека. она возникла давно, когда человек только начинал понимать смысл своей жизни и свое назначение в ней. судьба всегда была одним из объектов исследования философии жизни, так как жизнь человека наполнена чувствами, эмоциями и волнениями. мифологическая судьба не оставляет места свободе. не человек выбирает, а его выбирают.

а. с. пушкин в «песни о вещем олеге» пытается донести до читателя, что у каждого человека в жизни есть свое предназначение, у каждого своя судьба. но друзей нужно любить и уважать при жизни, чтобы потом не было печально и больно.

Сучасне покоління народилось у період перебудови цілого світу, під час колосальних змін і появи наднових технологій. Та, на жаль, змінюватись почала не тільки середа існування, зовнішня оболонка світу, а й ті, хто в ній живе, її населяє. Люди стали інакші: злі, агресивні, нечемні й грубі, але й серед таких залишились винятки, справжні скарби — ті, що ще пам’ятають про добро і залишають у своєму серці місце для чуйності та співчуття.

Уявити світ без таких людей просто неможливо: не було б їх — не було б миру, злагоди й порозуміння. А що ми є без цих загальнолюдських цінностей? Відповідь проста — ніщо. Адже життя без доброти — це не життя, а без чуйності і співпереживання — просто існування. Я впевнена, що кожен з нас зустрічав у своєму житті таких людей, які досі володіють цим прекрасним даром, умінням зберігати добро для себе і для своїх близьких. Згадайте цих людей: вони чесні, справжні, істинні, вони завжди підтримають і до , підкажуть і не відмовлять у потрібний момент. Вміти робити добро — це справді скарб, дарований далеко не кожному, можливо, завдяки якому ми ще досі всі не познищували один одного, не завдали колосального морального й фізичного болю, не змусили страждати ціле людство. Тому немає сумнівів, що доброта — це основа життя, це те, що дозволяє нам, людям, нормально функціонувати й співіснувати.

Та що ж таке чуйність? Думаєте, що без неї можна обійтися? Ні, ні в якому разі, не в наш час. Чуйність — це здатність одного тонко відчувати духовний світ іншого, уміння ніжно і ласкаво ставитися до всіх, хто тебе оточує, прагнення бути постійно корисним і потрібним. Чуйні люди завжди готові запропонувати неоціненну підтримку, стати опорою і рушієм до нових дій, до перетворень і змін. Той, хто асоціюється зі словом «чуйний», здатен захистити від болю, страждань і мук, готовий відкритися і поділитися своїм теплом і щирістю. Такі люди є неперевершеними друзями, незамінними, вірними супутниками життя. Їхня присутність завжди супроводжується теплими, відвертими розмовами і тільки приємними емоціями, які важко підробити.

Отже, важко переоцінити значення і роль доброти та чуйності у людському житті. Ці два почуття — це два гаранти миру і порозуміння, це пласти, на яких тримається весь світ і ціле людство. Тож спробуймо разом не забувати про їхню важливість, спробуймо знову зробити їх актуальними і звичними у загальному вжитку. Нехай світ знає, що людські чуйність і доброта ще далекі від своєї смерті, а поки вони панують між нами, доки живемо і радіємо ми.