Художні засоби та приклади з поеми іван підкова

Т. шевченко у поемі оспівує івана підкову, сміливого отамана, що не раз очолював морські походи проти туреччини. у поемі, що названа його іменем, цей козарлюга змальований мужнім, відчайдушним, досвідченим, справедливим, за що побратими дуже його шанують. сміливість притаманна кожному із запорожців. «синє море звірюкою то стогне, то виє», «кругом хвилі, як ті гори», так що не видно ні землі, ні неба, аж «серце мліє», а «козакам того тільки й треба» — розбурхана стихія звеселяє їхні серця, наснажує співати пісні, піднімає дух козацький перед походом на царгород. оспівуючи славні перемоги запорожців, шевченко використовує рефрен «було колись»: . було колись — в україні ревіли гармати; було колись — запорожці вміли панувати. панували, добували і славу, і волю; минулося: осталися могили по полю. могили ці — і свідки колись гучної слави, і водночас нагадування сучасникам, онукам запорозьких велетнів, що втрачене можна відновити, що такі люди, як підкова, і зараз, напевно, є, бо дух народу незнищенний.

      було б неправдою казати, що хтось не чекає на прихід канікул, що для когось це небажаний час. і не тому, що ми не полюбляємо навчатися, а тому що всі хочуть інколи відпочивати. навіть у наших батьків бувають відпустки, а вони такі дорослі та серйозні.              найбільше ми чекаємо на прихід літніх канікул. чому літніх? бо вони найтриваліші. влітку можна багато чого зробити. можна поїхати до бабусі у село чи на дачу, разом з дідом ходити , поїхати до табору разом з друзями чи прямо у таборі знайти нових, можна багато часу проводити разом з батьками. кожне літо приносить нові приємні несподіванки.              але цього літа я дуже хочу поїхати на море. найбільше мені подобається у криму. навкруги гори, море, тепле сонечко. можна багато купатися, засмагати, будувати фортеці на піску, поїхати на екскурсію до якого-небудь старовинного замку чи ботанічного саду. у криму дуже цікава природа, яка дозволяє вивчати ботаніку не по книжці, а насправді. наприклад, я раніше ніколи не вірив, що бувають рослини з червоним листям, що дерево може скидати свою кору.              а ще мене вразили величезні павуки, які мешкають на кримському півострові. вони за ніч обплітають усе навкруги і, коли зранку йдеш першим по доріжці, намагаєшся оминути павутиння, розкидане великими ненажерами. промені грають веселкою у крапельках роси, що не встигли випаруватися.              я марю кримськими горами. вони, звичайно, не найбільші у світі, але на мене - дитя українського степу - справили незабутнє враження. я дуже хочу познайомитися з ними ближче, піднятися на ай-петрі, побувати у долині казок, побачити водоспади. ще я багато чув про старовинну фортецю у судаку. там проводяться цікаві лицарські змагання. мені б дуже хотілося побачити це на власні очі.              багато легенд розпові місцеві мешканці про гору карадаг. кажуть, що, якщо людина не повернулася з карадагу до заходу сонця, то її вже вважають загиблою, ніхто не йде її шукати. на гору важко підніматися, тому туди йдуть лише сильні та сміливі. з вершини відкривається краєвид ледь не на цілий півострів.              я вже майже навчився пірнати, але мені необхідно вдосконалити ці вміння. тому я багато плаваю і мало засмагаю, коли буваю на морі або ходжу на річку. тато інколи кепкує з того, що у мене засмагла спина і білий живіт. але все одно, як можна сидіти на березі, коли поряд стільки води?               я з нетерпінням чекатиму на прихід літа та на відпустку батьків. і ми обов'язково поїдемо у крим. мрії завжди збуваються, коли у них віриш.