"лошадиная фамилия" как вы понимаете название рассказа?

  на протяжении   рассказа люди  советы отставному генералу булдневу  ,как лечить зубы. пытаются вспомнить фамилию лекаря,умеющего их заговаривать.все,что они  помнили,так это то,что фамилия    "лошадиная".интересно то,что, когда генерал уже вырвал себе зуб, приказчик вспоминает фамилию - "овсов"-какая же это " лошадиная" фамилия?

І ив собі за давніх часів селянин. Мав він четверо синів і виноградник. Хоч був старий та немічний, а порався коло землі сам. Бо хіба міг, бідолаха, інакше? Адже ж вирощував ті лози власними руками з молодих літ, і дотепер любив та плекав свій виноградник. А той, немов розуміючи любов і турботу господаря, віддячував йому соковитими гронами.

Та, на лихо, всі четверо синів не звикли працювати. їм більше подобалося байдики бити, а старий батько повсякчас непокоївся думкою: «Що з ними буде, коли закриються мої очі?»

Часто він казав собі з гіркотою: «Покинуть сини мої виноградник напризволяще, переведеться він ї не годуватиме їх плодами. Треба якось цьому зарадити».

Довго роздумував батько, врешті покликав синів і сказав:

— Діти мої любі, чую -— недовго мені жити на світі. Отож і покликав я вас, аби відкрити одну таємницю. У нашому винограднику заховано скарб. Як мене не стане, візьміться за лопати й копайте, аж поки знайдете.

Невдовзі батько помер. Тяжко побивалися сини. А за кілька день згадали його слова.

—  Що  б  то  міг  сховати  у  винограднику  небіжчик? — питає перший син.

—   Напевне, гроші,— відповідає другий.

—  А як там лише кілька золотих? — засумнівався третій.

—  Хто його знає. Краще перекопаймо все, — сказав четвертий.

Настала зима, Небіжчик-батько встиг за життя обрізати виноградник, і тепер треба було лише попідпирати лози. Але сини про це не дбали. Думки їхні крутилися довкола скарбу. Тож, узявши заступи, заходилися вони копати.

—  Глибше  копаймо, хлопці! — наказував  старший. -— Копаймо, то й копаймо!

Цілісінький день копали, але так нічого й не знайшли. Повернулися додому стомлені й розчаровані.

—  А чи не викопав хтось інший того скарбу? — питає перший син.

—  А чи був він там узагалі? — засумнівався другий.

—  Чому не було? Треба копати, може,  й знайдемо,— заперечив  перший.

Взавтра хлопці знову взялися до роботи. Але скарбу не знайшли ні того дня, кі наступного.

—  Може, батько пожартував,  і ніякого скарбу немає? — каже один син.

—  Боронь боже! Хіба що хто викопав скарб, а батько про те не знав. Жаль, коли так!

Минуло кілька місяців, і настав час збирати виноград. І що ж побачили брати! Обкопані лози вгиналися від величезних, важких грон!

Зібрали брати внноград, уторгували за нього купу грошей і зажили  щасливо.

Відтоді почали вони дбайливо доглядати виноградник. А що були молоді та дужі, то й мали від праці насолоду.

Згодом стали вони заможними господарями. А коли заходила мова про батька, завжди згадували його Із вдячністю.

— Які ж ми були нерозумні! Замість того, щоби збагнути батькові слова, розпитати, порадитися,— кинулися шукати в землі золото. Батько не посміявся з нас, а заповів нам найбільший скарб світу — любов до праці.

За матеріалами: "Езопові байки". В переказі П. Цімікалі. Київ, "Веселка", 1972