Невеликий текст опис зовнішності людини

Багато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив. голова в нього була темноволоса, велика і великі розумні сірі очі, тільки в очах чомусь завжди було повно смутку: тяжкі кайдани неписьменності і несвободи. весь в полоні у сумного і весь в той же час з якоюсь внутрішньою високою культурою думок і почуттів.скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! як вправно робив, який був дужий і чистий. тіло біле, без єдиної точечки, волосся блискуче, хвилясте, руки широкі, щедрі. як гарно ложку ніс до рота, підтримуючи знизу скоринкою хліба, щоб не покрапать рядно над самою десною на траві. жарт любив, , влучне слово. такт розумів і шанобливість. зневажав начальство і царя. цар ображав його гідність миршавою рудою борідкою, нікчемною постаттю і що нібито мав чин нижче за генералаодне, що в батька було некрасиве, — одяг. ну такий носив одяг негарний, такий безбарвний, убогий! неначе нелюди зухвалі, аби зневажити образ людини, античну статую укрили брудом і лахміттям. іде було з шинку додому, плете ногами, дивлячись у землю в темнім смутку, аж плакать хотілось мені, сховавшись в малині з піратом. і все одно був красивий, — стільки крилося в нього багатства. косив він чи сіяв, гукав на матір чи на діда, чи посміхався до дітей, чи бив коня, чи самого нещадно били поліцаї, — однаково. і коли він, покинутий всіма на світі вісімдесятилітній старик, стояв на майданах безпритульний у фашистській неволі і люди вже за старця його мали, йому копійки,  він і тоді був прекрасний.з нього можна було писати лицарів, богів, апостолів, великих учених чи сіятелів, — він годивсь на все. багато наробив він хліба, багатьох нагодував, урятував од води, багато землі переорав, поки не звільнився від свого смутку.

видатний ійський письменник чарльз діккенс у своїх творах наголошував на тому, що кожна людина неодмінно повинна мати почуття власної гідності. саме людська гідність дає кожному з нас усвідомлення своєї особистості, потрібності людям. це гордість за власні благородні вчинки, правдивість та чесність, вміння протистояти безчестю та аморальності. у своєму романі «домбі та син» автор розмірковує про людську гідність, про те, як вона випробовується в різних життєвих ситуаціях. малюючи свого героя на початку роману, чарльз діккенс підкреслює, що містер домбі «мав занадто суворий і пихатий вигляд». ця бундючність не має нічого спільного зі справді людською гідністю, тим паче, що до своєї дружини він ставится холодно, а дочку флоренс зневажає, бо, як дівчинка, вона не зможе сприяти розвитку фірми «домбі та син». нарешті народжується довгоочікуваний спадкоємець поль. його мати після пологів помирає. містер домбі радіє, що в нього нарешті з’явився син, бо тільки він міг виконати «своє призначення», адже «земля була створена для домбі і сина». містер домбі не прагнув до людей, бо зневажав їх, залишаючись самотнім. дружбу, любов та інші людські цінності він замінив для себе грішми. але хіба в цьому є хоч крапля справжньої людської гідності? звичайно, що ні, це душевна черствість, егоїзм, жорстоке недовір’я до людей, прагнення бути вищим за них, володарювати над ними.