Твір на тему: "українська пісня - поетичний літопис нашого народу"

Українська пісня існує здавна. її ще називають поетичним літописом нашого народу. чому так називають? а тому що наші предки навіть в піснях оспівували події які відбувалися на той час. такі пісні ще називають - історичними. звісно оспівували не тільки події, а й побут, свята, тощо. пісні в яких оспівували свята називаються - календарно- обрядовими. календарно-обрядові пісні поділяються на чотири цикли: зимовий, весняний, літній і осінній. наприклад в літньому циклі співали пісні: русальні, купальські, обжинкові.  українські-народні пісні які залишились до наших днів є як запальними так і сумними.

На початку xx століття поет микола вороний написав пророчі рядки: в рідному краї нам долі нема:   бурі нас нищать, пригноблює тьма,   студять цвіт наш, красу нашу – гублять усе!   з півночі вітер з собою несе  люті погрози. хто міг знати, що слова цього вірша за кілька десятиліть набудуть пророчого змісту? а втім, українська реальність тридцятих років xx століття перевершила всі, навіть найтрагічніші пророцтва. немає для поета нічого страшнішого, ніж опинитися на положенні підозрілого, а потім і ворога. тому є багато прикладів. коли за правління йосифа сталіна почалися переслідування за політичними мотивами, миколі вороному пригадали все. адже поет за часів революції сумнівався в доцільності такого способу боротьби, вагався, потім емігрував до польщі й кілька років перебував там. крім того, твори вороного аж ніяк не оспівували радість соціалістичного будівництва. зрозуміло, що за сталінщини такій людині годі було сподіватися на спокійне життя. миколу вороного заарештували, а в жахливому 1938 році його життя трагічно обірвалося. микола вороний щиро любив україну-неньку, був справжнім патріотом, до того ж, талановитим патріотом. не в останню чергу поета цікавила проблема історичної пам'яті. ще в 1899 році вороний написав зворушливу поему «євшан-зілля» . у поемі йдеться про полоненого половця – ханського сина. бранця як значну політичну фігуру оточили розкошами, і він почав забувати батьківщину. половецький хан страждав від розлуки з сином. щоб повернути юнака додому, він послав до нього старого віщуна. ханське доручення виявилося дуже складним. нічим не можна було пробудити заснулу пам'ять юнака: ні розповідь про сльози самотнього хана, ні половецькі пісні. але віщун здогадався дати понюхати бранцеві зав'язане у вузлику степове зілля, що його було з далекої батьківщини. і сталося диво: перед очима юнака постав «широкий, вільний, пишнобарвний і квітчастий» половецький ця зворушлива легенда розповідається в іпатському літописі. микола вороний по-своєму інтерпретує давню легенду, переосмислюючи її в науку землякам-українцям. звичайно, не про часи київської русі поема «євшан-зілля», а про долю тогочасної україни, де «славних предків правнуки погані» почали зневажати рідну мову та культуру. справжній біль звучить в останній строфі поеми: де ж того євшану взяти, того зілля-привороту, що на певний шлях направить –  шлях у край свій повороту. микола вороний узагальнює проблему історичної пам'яті, їй широкого масштабу. поет доводить, що ця проблема вкупі з проявами патріотизму є актуальною для будь-якого народу. тих, «котрі вже край свій рідний зацурали, » , треба навернути на істинну путь. гірка доля народу, який втратив свою історичну пам'ять. і свої його цураються, і чужі ненавидять. а може статися й дещо гі у 1917 році микола вороний написав оптимістичний вірш «за україну! » , сповнений нових надій та нових ілюзій, породжених лютневою революцією: ганебні пута  ми вже порвали  і зруйнували  царський трон.  з під ярем,  і з тюрем.  де був гніт, ми йдем на вольний світ! микола вороний прагнув здійснення віковічної мрії українців про незалежність, але насправді україні була уготована інша доля. стали реальністю мрії інших людей. реальністю стали й рядки давнього вірша миколи вороного, написані ще за царату: люду мій бідний, окрадений люду!   що у твоїх я побачив очах,  то вже й до віку свого не забуду,  де б я не був, всюди бачити буду –  голод і жах! поезія вороного після тривалої заборони нарешті знайшла свою аудиторію. у ній ми бачимо прагнення справжнього патріота побачити україну щасливою і незалежною, яке вже за наших часів знаходить своє практичне втілення.