Шукай пригоди і життя буде веселіше

і-шов дід лі-сом, а за ним біг-ла со-бач-ка. дід за-гу-бив ру-ка-вич-ку.от біг-ла миш-ка, по-ба-чи-ла ру-ка-вич-ку і за-ліз-ла все-ре-ди-ну: — тут я бу-ду жи-ти! ко-ли це жаб-ка пли-га-є та й пи-та-є: — а хто, хто в цій ру-ка-вич-ці? — миш-ка — шкря-бо-туш-ка. а ти хто? — жаб-ка — скре-ко-туш-ка. пус-ти й ме-не! — і-ди!

от у-же їх дво-є.  ко-ли бі-жить зай-чик, при-біг до ру-ка-вич-ки та й пи-та-є: — а хто, хто в ру-ка-вич-ці? — миш-ка — шкря-бо-туш-ка, жаб-ка — скре-ко-туш-ка. а ти хто? — а я зай-чик — по-бі-гай-чик. пус-тіть і ме-не! — та йди!

от у-же їх тро-є.  ко-ли бі-жить ли-сич-ка та й пи-та-є: — а хто, хто в цій ру-ка-вич-ці? — миш-ка — шкря-бо-туш-ка, жаб-ка — скре-ко-туш-ка, зай-чик — по-бі-гай-чик. а ти хто? — а я ли-сич-ка — сес-трич-ка. пус-тіть і ме-не! — та йди!

о-то вже їх чет-ве-ро ста-ло.  аж су-не вов-чик та й со-бі до ру-ка-вич-ки, пи-та-єть-ся: — а хто, хто в ру-ка-вич-ці? — миш-ка — шкря-бо-туш-ка, жаб-ка — скре-ко-туш-ка, зай-чик — по-бі-гай-чик та ли-сич-ка — сес-трич-ка. а ти хто? — та я вов-чик — бра-тик. пус-тіть і ме-не! — та йди вже!

у-ліз і той — у-же їх п'я-те-ро.  де не взяв-ся — бі-жить ка-бан: — хро-хро-хро! а хто, хто в цій ру-ка-вич-ці? — миш-ка — шкря-бо-туш-ка, жаб-ка — скре-ко-туш-ка, зай-чик — по-бі-гай-чик, ли-сич-ка — сес-трич-ка, вов-чик — бра-тик. а ти хто? — хро-хро-хро! а я ка-бан — ік-лан. пус-тіть і ме-не! — о-це ли-хо! хто не на-бре-де, та все в ру-ка-вич-ку! ку-ди ж ти тут у-лі-зеш? — та вже влі-зу, — пус-тіть! — та що вже з то-бо-ю ро-би-ти, — йди!

у-ліз і той. у-же їх шес-те-ро, у-же так їм тіс-но, що й ні-ку-ди.ко-ли це трі-щать ку-щі, ви-ла-зить вед-мідь та й со-бі до ру-ка-вич-ки, ре-ве й пи-та-єть-ся: — а хто, хто в цій ру-ка-вич-ці? — миш-ка — шкря-бо-туш-ка, жаб-ка — скре-ко-туш-ка, зай-чик — по-бі-гай-чик, ли-сич-ка — сес-трич-ка, вов-чик — бра-тик та ка-бан — ік-лан. а ти хто? — гу-гу-гу! як вас ба-га-то! а я вед-мідь — на-брідь. пус-тіть і ме-не! — ку-ди ж ми те-бе пус-ти-мо, ко-ли й так тіс-но? — та я-кось бу-де-мо! — та вже йди, тіль-ки скра-єч-ку!

у-ліз і вед-мідь — се-ме-ро ста-ло.  та так вже тіс-но, що ру-ка-вич-ка ось — ось ро-зір-веть-ся.

ко-ли це дід ог-ля-дів-ся — не-ма ру-ка-вич-ки. він то-ді на-зад — шу-ка-ти ї-ї, а со-бач-ка то-ді: «гав-гав-гав! »во-ни всі як зля-ка-лись, та як ви-рва-лись із ру-ка-вич-ки, — так у-сі й по-роз-бі-га-ли-ся лі-сом.при-йшов дід та й за-брав сво-ю ру-ка-вич-ку.