Пояснити, чи потрібно сучасникам знати тексти Святого Письма.

мені дуже сподобався роман пантелеймона куліша «чорна рада». приваблює в ньому зображення історичних подій, різнопла- новість та глибина  чоловучих  образів, кожний з яких є носієм яко­їсь певної авторської ід«ії. проте особисто для мене цікавими були майстерно виписані письменником жіночі образи, які також вико­нують важливу роль у розкритті авторської ідеї.

як відомо, жінки в україні відігравали не другорядну роль, вони брали участь у чоловічих розмовах, могли щось порадити у справах, вирішити суперечку. дівчата були слухняними донька­ми, але самі обирали майбутніх чоловіків, могли постояти за свою честь. саме такими і зображує куліш жінок у «чорній раді».

з перших сторінок твору автор говорить про череваниху та її доньку лесю як про дбайливих, гостинних господинь, охоронниць вогнища: « ж усе скрашала собою так, що вже справді годилось би сказати: «у хаті в неї, як у віночку, хліб випе-

чений, як сонце і сама сидить, як кві а сама череваниха була пані ввічлива і знала, як до кого з речами обернутись». це повністю відповідає морально-етичним нормам поведінки україн­ців, а лесю автор зображує у дусі народнопісенної творчості: «і що то вже, як хороше вдасться! чи заговорить, чи рукою поведе, як піде по хаті — усе не так, як хто інший: так усі й дивляться, і так усякому на душі, мов сонечко світить*.

леся череванівна вродлива дівчина, та це не робить її гордови­тою, пихатою. дівчина має уславленого, заможного нареченого, але не вихваляється його ім’ям, навпаки, вона дуже скромна, добра, чуй­на і сором’язлива. її мати також не розголошує ім’я доньчиного нареченого, відомого наказного гетьмана сомка, але з її поведінки закоханий петро шраменко відразу зрозумів, «що череваниха б’є на якогось іншого зятя».

звичайно, як і кожна мати, череваниха хотіла віддати свою єдину дитину за гарного та заможного чоловіка. і леся також лю­била сомка за його розум, відвагу, відданість рідній землі, та дівчи­на швидко зрозуміла, що особисте щастя цікавить його куди менше, ніж щастя україни. розумом дівчина ще могла це прийняти та погодитися з таким станом справ, але ж дівочому серцю так хоті­лося уваги та ніжності з боку коханого. а коли з рук відчайдуха кирила тура її врятував не коханий сомко, а петро шраменко, лесині почуття кардинально змінюються: «небога леся то весе­литься серцем, то тяжко сумує, як згадає, що мусить одна-одненька тратити молоді літа у гетьманській світлиці гетьман він на всю губу, пишен і красен, да не згляне й не заговорить так од серця, як той петрусь». не хотіла леся порушувати даного сомку слова і вже скорилася своїй долі, та все вийшло не так, як гадалося: слав­ний козак, наказний гетьман яким сомко був страчений, а петро побрався з череванівною. такий фінал здається мені символічним — автор ніби дарує надію на зміни до кращого, адже в часи безвладдя, розбрату, руйнації великої країни залишається міцною і непоруш­ною частинка цієї держави — родина, а значить може відродитися і держава. символічним є і те, що у світі чоловіків з їхніми супереч­ками, боротьбою за владу та війнами саме жінкам під силу зберег­ти злагоду та добробут родини, і це вдало показав п. куліш у рома­ні «чорна рада».