Твір-роздум "що захоплює мене а образі климка"

(григiр тютюнник “климко”)мир та злагода. щось повiльне, тепле, м’яке, затишне. щира усмiшка, дзвiнкий смiх.впевненiсть у чомусь, у наступному днi,  наприклад. що буде все добре, буде, дежити, що ïсти, у що одягатись. буде освiта, чесна робота, щасливе життя. а як щодо асоцiацiй на поняття “вiйна” та “злиднi”? жорстоке, холодне, стрiмке,бурхливе. питання про завтрашнiй день, взагалi про життя, невпевненiсть у всьому.турботи, незгоди, муки, плач, ридання…вiйна i мир. свiтло та темрява. пiсля довгого часу, проведеного у свiтлi, унесподiванiй темрявi ми не побачимо нiчого, крiм густого мороку. пiсля рокiв миручи можна повiрити у реальнiсть жаху? страшних подiй, якi вiдбулись i якi щестануться. мiльйони життiв скалiчено, зруйновано так, що не вiдбудувати i неповернути.у оповiданнi “климко” григора тютюнника вiдтворена гра долi хлопчака. доля на те iдоля, щоб правити своє: вона викидає жорстокий виверт, страшний i неочiкуваний,пiд назвою вiйна. маленька людина потрапляє у вир подiйї смертi та мук. вiн захоплює ïï, захлестує невеликий, але затишнийчовен iснування. ще ранiше климко втратив батькiв, але не був самотнiм: дядько,шкiльнi друзi, сусiдиї усi опiкувались ним. i вiн дядьковi, був надiйним товаришем, бiльшеслухав, анiж говорив, але до нього тягнулись iншi дiти. мрiяв носити такого жкартуза з молоточками i вриватися у нiч на потязi, як дядько. нетерпляче чекав,коли той повернеться увечерi з гостинцем. нехай не таке багате, але все ж мiцнещастя,ї та сильна хвиля збила його, зiм’яла, здавила жужмом.це не було стрiмко. здавалось, сам час зупинився i тиша дзвенить у вухах. климко, який завжди жив тiльки на станцiï, спершу бачить змiни тiльки у тому,що оточує його. дзвiнка, незносима тиша, похмурi, стурбованi обличчя. вагонипотягiв навантаженi важкою бойовою технiкою. незвично i страшно. i ще настрiйприроди. здається, вiн змiнився. матiнка, вона тихо плаче осiннiми дощами, схлипуєхолодним пронизливим вiтром.темнi, слiпi подiï чергуються iз спалахами випадкiвї аварiй, боïв, знищень. як чорний кадр серед сiро-жовтоïзасвiченоï фотоплiвкиї аварiя паровозу, на якому ïхав дядько.смерть єдиноï рiдноï людини, знищення окупантами житла ї одного цього вже вистачить для того, щоб людина, позбавлена пiдтримки, любовi,мiсця, зламалась. а дитина? чи може вона витримати всi цi випробування? але климко виявляється сильнiшим за вiйну, за цю винищувальну машину. хлопець,який вже нi вiд чого не залежить, виявляє самостiйнiсть, винахiдливiсть i ї що найголовнiшеї наполегливiсть. вiн вперто намагається вижити, вперто крокує вперед по тернистихшляхах свого розiрваного дитинства. знаходить своïх шкiльних друзiв таулюблену вчительку. дiти захищають ïï, нехай у дитячий спосiб, вiддорослих: вiйна, як кожна екстремальна ситуацiя, зриває маски,ї хтось втратив совiсть i намагається нажитися на чужому нещастi. iнших спiльнегоре єднає, є бути витривалiшими. i хлопцям майже вдається вiдновитизатишок задля маленькоï дiвчинкиї оленьки, вони єдинi у своєму бажаннi добра i щастя.але вiйна не зупиняється, нема чого ïстиї i щоб хоч якось про-i жити, а краще сказати, пережити, климко, почувши, що услов’янську багато солi, вирушає туди.ледве ступаючи замерзлими босими ногами по осiннiй дорозi, маючи з ïжi лишечервивi сухарi,ї на дружину аптекаря навiть горе вiйни не вплинуло,ї майже втрачаючи свiдомiсть вiд голоду, климко вирушає назустрiч вiйнi i далекомумiсту. його долонi вiдкритi, вiн показує ïх зустрiчному солдатовi: “непотрiбно мене боятись, я не маю зброï”. так, вiн вiдмовився вiдпропозицiï зульфата взяти кинджал, адже йому потрiбна була лише сiль, щобвижити.климко досягає мети. селища, якi проходить хлопчик, окупованi, в них панує iнша,встановлена загарбниками, влада. спiввiтчизники j стали полiцаями i чинятьсвавiлля. хлопець не може залишатись стороннiм спостерiгачем, тому намагається хочякось, за своïми силами, i . вiддає грошi нужденнiй жiнцi. i свiтстає привiтним: вiн j знайомиться з земляком, чобiтником-iнвалiдом, який втративноги, ] працюючи у шахтi, з дiвчиною, яка прямує до матерiї i рятує ïï вiд окупантiв. доля не могла залишатись байдужою. добрихлюдей, виходить, немало: тiтка марина бере хлопця з собою, щоб дати солi. ще одне випробування, ще одна перешкода на шляху людей

Мені подобається весна тому, що розквітають квіти.можна збирати підсніжники та інші весняні квіти. це наближення до літа .тому ,що розтає сніг і виблискують промені весняного сонця.і тому що я згадую, що ще трошки залишилося до бажаного літа. але це ще невсі плюси   за які   я обожную весну.